Читать книгу «Сборник "Гаррі Поттер і фiлософський камiнь"» онлайн.
Тієї миті щось ляснуло і біля містера Візлі явився Лудо Беґмен. Він розгублено закружляв на місці, дивлячись угору на смарагдово-зелений череп.
- Чорна мітка! - захекано мовив він і, мало не розтоптавши Вінкі, обернувся запитально до колег. - Хто це зробив? Ви їх упіймали? Барті! Що діється?
Містер Кравч повернувся з порожніми руками. Його обличчя було й досі примарно-біле, а руки й вусики сіпалися.
- Барті, де ти був? - поцікавився Беґмен. - Чому я не бачив тебе на матчі? Твоя ельфиня тримала для тебе місце... ох, ненаситні Гаргуйлі! - Беґмен аж зараз помітив у себе під ногами Вінкі. - Що з нею?
- Я мав багато справ, Лудо, - нервово пояснив містер Кравч, майже не розтуляючи губ. - А мою ельфиню приголомшили.
- Приголомшили? Хто? Ви всі? За що?..
І тут до Беґмена дійшло. Він глянув на череп, тоді на Вінкі, а тоді на містера Кравча.
- Та ні! - сказав він. - Вінкі? Вичаклувала Чорну мітку? Вона б не змогла! Та ще й без чарівної палички!
- Паличку вона мала, - пояснив містер Діґорі. - Лудо, коли я її знайшов, вона тримала паличку в руках. Якщо ви не заперечуєте, містере Кравч, то варто було б почути, що нам скаже вона сама.
Кравч ніяк не зреагував на ці слова, але містер Діґорі, здається, розцінив цю мовчанку як знак згоди. Він спрямував чарівну паличку на Вінкі й сказав:
- Розсійчари!
Вінкі заворушилася. Її великі карі очі розплющилися й збентежено закліпали. Під поглядами мовчазних чаклунів вона, тремтячи всім тілом, сіла. Побачила ноги містера Діґорі, повільно й боязко глянула в його обличчя, а тоді ще повільніше подивилася на небо. Гаррі побачив у її величезних застиглих очах відображення летючого черепа. Вінкі зойкнула, дико глянула навколо й залилася слізьми.
- Ельфине! - суворо звернувся до неї містер Діґорі. - Ти знаєш, хто я такий? Я службовець відділу контролю за магічними істотами!
Вінкі почала гойдатися туди-сюди, дихання в неї стало уривчасте й судомне. Гаррі пригадав, що так поводився Добі в моменти боязкого непослуху.
- Як бачиш, ельфине, тут нещодавно хтось вичаклував Чорну мітку, - вів далі містер Діґорі. - А трохи пізніше саме під нею виявили тебе! Прошу це пояснити!
- Я... я... це не я робити, пане! - мало не задихалася Вінкі. - Я не знати хто, пане!
- Ти тримала в руках чарівну паличку! - гаркнув містер Діґорі, тицьнувши паличку їй під носа. Зелене світло, що сіялося на галявину з черепа, впало на паличку і Гаррі її впізнав.
- Це ж моя! - вигукнув він.
Усі подивилися на нього.
- Вибач, що? - здивувався містер Діґорі.
- Це моя чарівна паличка! - повторив Гаррі. - Я її загубив!
- Загубив? - недовірливо перепитав містер Діґорі. - Ти це визнаєш? Ти її викинув після того, як вичаклував Мітку?
- Амосе, та що ти таке кажеш! - розсердився містер Візлі. - Чи міг би Гаррі Поттер вичаклувати Чорну мітку?
- Е-е... авжеж, ні, - прокректав містер Діґорі. - Вибач... мене занесло...
- Але я не тут її загубив, - вів далі Гаррі, показуючи на дерева під черепом. - Коли ми ще тільки забігли в ліс, її вже в мене не було.
- Отож, - знову суворо глянув містер Діґорі на Вінкі, що зіщулилася біля його ніг. - То ти, ельфине, знайшла цю чарівну паличку? І вирішила нею погратися?
- Пане, я нею не чарувати! - пискнула Вінкі, а сльози рясно бризнули на її плескатий, схожий на цибулину ніс. - Я лише... лише... підняти її, пане! Я не робити Чорну мітку, пане, я навіть не знати, як!
- То була не вона! - втрутилася Герміона. Вона помітно нервувала, звертаючись до всіх оцих міністерських чаклунів, однак рішучості їй від цього не забракло. - У Вінкі голосочок писклявий, а той голос, що вимовляв закляття, був набагато нижчий! - Вона глянула на Гаррі й Рона, чекаючи від них підтримки. - Він анітрохи не був схожий на Вінкі, скажіть.
- Не був, - похитав головою Гаррі. - Ельфиню той голос не нагадував аж ніяк.
- То був людський голос, - додав Рон.