Читать книгу «Сборник "Гаррі Поттер і фiлософський камiнь"» онлайн.

Щось просвистіло в повітрі і лунко гупнула сокира - мабуть, кат зі злості рубонув огорожу. А тоді розляглося Геґрідове завивання.

- Утік! Утік! - ридав він. - Боже, бережи його дзьобик, він си втік! Таки вирвався! Бікі, мій розумничку, мій хлопчику!

Бакбик рвонув мотузку у намаганні вернутися до Геґріда. Гаррі й Герміона вперлися ногами в землю й з усіх сил його стримували.

- Його хтось відв'язав! - загарчав кат. - Треба обшукати всю територію і ліс...

- Макнейре, якщо Бакбика й справді викрали, невже ти думаєш, що злодій вестиме його пішки? - весело запитав його Дамблдор. - Обшукай небеса, якщо бажаєш... Геґріде, я б не відмовився від чашки чаю. Або від келишка бренді.

- Ох... ну, звісно, пане професоре, прощу пана, - заметушився Геґрід, що нетямився від щастя. - Заходьте-но, заходьте...

Гаррі й Герміона уважно прислухалися. Почулися кроки, неголосна катова лайка, грюкіт дверей, а тоді знову тиша.

- Що тепер? - прошепотів Гаррі, озираючись.

- Перечекаємо поки що тут, - сказала Герміона, яка й досі не отямилася від пережитого. - Нехай вони вернуться до замку. Тоді вирахуємо, коли буде безпечно, і підлетимо на Бакбику до Сіріусового вікна. Він там з'явиться лише за дві години... Ох, це буде нелегко...

Вони стривожено озирнулися вглиб лісу. Сонце вже заходило.

- Нам треба звідси йти, - сказав, замислившись, Гаррі. - Мусимо бачити Войовничу Вербу, бо інакше не будемо знати, що діється.

- Гаразд, - Герміона ще міцніше вхопилася за Бакбикову мотузку. - Але не забувай: нас не повинні помітити...

Вони пішли узліссям Забороненого лісу. Пітьма дедалі густішала. Нарешті вони заховалися за густолистими деревами, крізь які виднілася Верба.

- Дивися, Рон! - вигукнув раптом Гаррі.

Темна постать перетнула галявину. Крик розпанахав тихе нічне повітря:

- Геть від нього... Геть!.. Скеберсе, до мене!..

І тут, мовби з повітря, з'явилися ще дві постаті. Гаррі дивився, як він і Герміона мчали за Роном.

Тоді побачив, як Рон кинувся на землю.

- Попався!.. Тпрусь, смердючий котяро!..

- Там Сіріус! - вигукнув Гаррі. З-під коріння Верби вискочив великий пес. Вони бачили, як він збив Гаррі з ніг, а тоді схопив Рона...

- Звідси все виглядає ще страшніше, правда? - Гаррі дивився, як пес затягує Рона під коріння. - Ой... глянь, мене щойно лупнула Верба... а тепер тебе... це страхіття!..

Войовнича Верба скрипіла й розмахувала гілками. Гаррі з Герміоною дивилися, як вони метаються то сюди, то туди, намагаючись дістатися до стовбура. І враз дерево завмерло.

- Це Криволапик натиснув на сучок, - сказала Герміона.

- І ось ми йдемо... - пробурмотів Гаррі. - Все, зайшли.

Тільки-но вони зникли, дерево знову захиталося. Неподалік почулися кроки: Дамблдор, Макнейр, Фадж і старенький член Комітету прямували до замку.

- Ого! Зразу, як ми спустилися в тунель! - вигукнула Герміона. - Ох, якби Дамблдор пішов з нами...

- Тоді б з ним полізли і Фадж з Макнейром, - гірко усміхнувся Гаррі. - Можу закластися, що Фадж наказав би Макнейру стратити Сіріуса на місці...

Вони дивилися, як четверо чоловіків піднялися замковими сходами і зникли з очей. Кілька хвилин нічого не діялося. Тоді...

- Дивися! Люпин! - вигукнув Гаррі. Якась постать збігла кам'яними сходами і стрімко помчала до Верби. Гаррі глянув на небо - місяць заступали хмари.

Люпин знайшов на землі зламану гілку і тицьнув нею в сучок на стовбурі. Дерево завмерло, і він також зник між корінням.