Читать книгу «Сборник "Гаррі Поттер і фiлософський камiнь"» онлайн.
Глянувши в їхні обличчя, він зупинився на півслові.
- Бакбик програв, - кволо повідомив Рон. - Геґрід прислав записку.
Цього разу Геґрідова цидулка була сухою, на ній не було слідів від сліз, але, мабуть, писано її було тремтячою рукою, бо Гаррі ледве розібрав закарлючки.
Програв апеляцію. Його стратят надвечір. Це вже всьо. Не треба приходити. Я би не хтів, аби ви то виділи.
Геґрід.
- Ми мусимо піти, - рішуче сказав Гаррі. - Не можна, щоб він там самотньо сидів і чекав на ката!
- Але ж то буде надвечір, - завагався Рон, сумно визираючи з вікна. - Нам ніхто не дозволить... особливо тобі, Гаррі...
Гаррі уткнувся головою в долоні й замислився.
- Якби нам плащ-невидимка...
- А де ж він? - запитала Герміона.
Гаррі розповів, як він ховав його в переході під одноокою відьмою.
- ... якщо Снейп знову мене там побачить, я матиму серйозну халепу, - докінчив він.
- Це правда, - погодилася Герміона, встаючи. - Але це якщо він побачить тебе... А як той горб відкривається?
- Треба... треба легенько по ньому вдарити і сказати «Дісендіум», - пояснив Гаррі. - Але...
Герміона не стала чекати, коли він договорить. Вона перетнула вітальню, штовхнула портрет Гладкої Пані і пролізла крізь отвір.
- Невже вона пішла по плащ? - пробурмотів Рон, дивлячись їй услід.
Так і було. За чверть години Герміона повернулася зі сріблястим плащем. Він був акуратно складений і схований під її мантією.
- Герміоно, я не розумію, що з тобою діється останнім часом! - ошелешено мовив Рон. - Спочатку ти набила пику Мелфоєві, тоді поскандалила з Трелоні...
Герміону ці слова, здається, втішили.
*
На вечерю вони пішли разом з усіма, але до ґрифіндорської вежі не повернулися. Сховавши плаща під мантію, Гаррі склав на грудях руки, щоб ніхто нічого не помітив. Вони причаїлися в порожній комірчині біля вестибюлю і чекали, коли спорожніє вітальня. Ось пробігли останні учні і грюкнули двері. Герміона визирнула.
- Усе добре, - прошепотіла вона. - Нікого нема... надягаймо плаща...
Притулившись одне до одного, щоб ніхто їх не побачив, вони навшпиньки перетнули вестибюль і зійшли кам'яними сходами надвір. Сонце вже торкнулося Забороненого лісу, золотячи верхівки дерев.
Діставшись до халупи, вони постукали. Їм відповіли не зразу. Нарешті з дверей визирнув блідий і тремтячий Геґрід.
- Це ми, - прошепотів Гаррі. - Ми під плащем-невидимкою. Впусти нас, і ми його скинемо.
- Вам не вільно було приходити! - прошипів Геґрід, відступаючи набік.
Вони зайшли. Геґрід швидко зачинив двері, і Гаррі скинув плаща. Геґрід не плакав і не кидався їм на шиї. Він мав вигляд розгубленої людини, яка не розуміє, де вона і що вона. Дивитися на його безпомічність було стократ нестерпніше, ніж на сльози.
- Може, чайочку? - запропонував він і потягся за чайником. Його величезні руки дрібно тремтіли.
- Геґріде, а де... Бакбик? - запитала, вагаючись, Герміона.
- Я... я си... випустив його надвір, - відповів Геґрід, розливши на стіл молоко, яке він намагався налити в глечик. - Припнув його на гарбузовій грядці. Гадав 'єм, що він схоче ще поглянути на дерева і... і подихати свіжим повітрєм... перед тим, як...