Читать книгу «Сборник "Гаррі Поттер і фiлософський камiнь"» онлайн.

Гаррі замислився і вирішив, що спогад про те, як вони торік виграли чемпіонат гуртожитків, поза сумнівом, найщасливіший. Він знову міцно стиснув чарівну паличку і вийшов на середину класу.

- Готовий? - запитав Люпин, ухопившись за накривку ящика.

- Готовий, - відповів Гаррі, щосили намагаючись уявляти тільки щасливу перемогу Ґрифіндору і не думати про те, що станеться, коли відкриється ящик.

- Давай! - вигукнув Люпин, відкидаючи накривку. В кімнаті знову запанували темрява і крижаний холод. Дементор насувався на нього, хрипко дихаючи і простягаючи свою гнилу руку...

- Експекто патронум! - заволав Гаррі. - Експекто патронум! Експекто пат...

Білий туман затьмарив йому розум... довкола рухалися великі розмиті форми... тоді пролунав новий голос - голос чоловіка, що панічно кричав...

- Лілі, бери Гаррі й тікай! Це він!.. Біжи! Тікай! Я його затримаю...

Було чути, як хтось вибігає з кімнати... раптом розчахуються двері... лунає пронизливий регіт...

- Гаррі! Гаррі... отямся...

Люпин щосили бив його по щоках. Цього разу минула ціла хвилина, поки Гаррі збагнув, чого він лежить на запорошеній підлозі класу.

- Я чув свого тата, - пробурмотів він. - Я вперше його почув... він намагався зупинити Волдеморта... щоб мама встигла втекти...

Гаррі раптом усвідомив, що піт на його обличчі змішався зі слізьми. Він нахилився, ніби, щоб зав'язати шнурки, а сам непомітно витер мантією сльози.

- Ти чув Джеймса? - якимось дивним голосом перепитав Люпин.

- Так... - глянув на нього Гаррі. - А що... хіба ви знали мого тата?

- Я... я добре його знав, - відповів Люпин. - Ми в Гоґвортсі товаришували. Слухай, Гаррі... мабуть, на сьогодні досить. Це закляття неймовірно складне... Даремно я піддав тебе таким випробу...

- Ні! - вигукнув Гаррі і звівся на ноги. - Ще одну спробу! Мабуть, я пригадую не найщасливіші моменти, ось у чому річ... Зачекайте...

Він почав напружено думати. Посправжньому щасливий-щасливий спогад... такий, щоб міг перетворитися на доброго й могутнього патронуса...

О!.. Та мить, коли він уперше довідався, що він чарівник і поїде від Дурслів у Гоґвортс! Якщо й це не найщасливіший спогад, тоді навряд чи й були в нього ще щасливіші... Гаррі зібрав усі сили і зосередився на тих своїх відчуттях, коли збагнув, що покидає Прівіт-драйв. Звівся на ноги і знову став перед ящиком.

- Готовий? - запитав Люпин, що й сам був не радий з цього всього. - Зосередився? Гаразд... давай!

Він утретє відкинув накривку, і з ящика виліз дементор. Кімната стала темною і холодною...

- ЕКСПЕКТО ПАТРОНУМ! - заревів Гаррі. - ЕКСПЕКТО ПАТРОНУМ! ЕКСПЕКТО ПАТРОНУМ!

У нього в голові знову залунав крик... але цього разу здалося, ніби він долинає з поганенького радіоприймача. Тихіше, гучніше, знову тихіше... але він і далі бачив дементора... той зупинився... і раптом з кінця Гарріної палички вилетіла величезна срібляста тінь, що зависла між ним і дементором. У Гаррі дрижали ноги, але він стояв, не падав, хоч і не знав, чи довго зуміє так протриматися...

- Рідікулюс! - крикнув Люпин і стрибнув уперед.

Щось голосно ляснуло, і патронує щез разом з дементором. Гаррі впав у крісло, відчуваючи таку втому, мовби щойно пробіг два кілометри. Краєм ока бачив, як професор Люпин наставив на ховчика чарівну паличку (той знову перетворився на сріблясту кулю) і загнав його назад у ящик.

- Прекрасно! - вигукнув Люпин, підходячи до Гаррі. - Прекрасно, Гаррі! Ну й початок!

- Може, ще одну спробу? Одненьку?

- Не тепер, - рішуче заперечив Люпин. - На сьогодні цілком досить. На...

Він простяг Гаррі великий шматок найкращого медоворуцівського шоколаду.

- З'їж усе, щоб мадам Помфрі не пила з мене кров. То що - наступного четверга о тій самій годині?

- Добре! - сказав Гаррі і відкусив шматочок шоколаду. Люпин загасив світло.