Читать книгу «Сборник "Гаррі Поттер і фiлософський камiнь"» онлайн.

- Кожен по різному, залежно від чарівника, що його викликає.

- А як його викликати?

- За допомогою магічної формули, яка спрацьовує лише тоді, коли зумієш цілковито зосередитися на своєму найщасливішому спогаді.

Гаррі почав згадувати щасливі моменти свого життя. Зрозуміло, коли він жив з Дурслями, нічого такого не було. Подумав про Гоґвортс і згадав свій перший політ на мітлі.

- Гаразд, - сказав він, намагаючись якнайвиразніпіе пережити те дивовижне відчуття...

- А магічна формула звучить так... - прокашлявся Люпин, - Експекто патронум!

- Експекто патронум, - ледь чутно повторив Гаррі. - Експекто патронум.

- Ти добре зосередився на щасливому спогаді?

- Ну.. так... - відповів Гаррі, знову уявляючи той перший політ. - Експекто патроно... ні, патронум... вибачте... експекто патронум, експекто патронум...

Зненацька з кінчика його чарівної палички вирвалося щось подібне на струмінь сріблястого газу.

- Ви бачили? - схвильовано запитав Гаррі. - Щось відбулося!

- Дуже добре, - усміхнувся Люпин. - Ну, що ж... ти готовий випробувати це на дементорі?

- Так, - відповів Гаррі. Він міцно стиснув чарівну паличку і став у центрі порожнього класу. Намагався думати тільки про політ, але йому щось заважало... Будь-якої миті він може знову почути свою маму...Але не можна про це думати, бо тоді він справді її почує, а він цього не хоче... Чи, може, хоче?..

Люпин ухопився за накривку ящика і смикнув її на себе.

З ящика поволі підвівся дементор. Його приховане каптуром обличчя було звернене до Гаррі, а лискуча, вкрита струпами рука трималася за плащ. Світло замерехтіло і згасло. Дементор, важко і хрипко дихаючи, почав повільно насуватися на нього. На Гаррі накотилася хвиля крижаного холоду...

- Експекто патронум! - заверещав Гаррі. - Експекто патронум! Експекто...

Але кімната разом з дементором уже почала розпливатися, Гаррі знову провалювався крізь густий білий туман, а голос матері відлунював гучніше, ніж будь-коли...

- Не Гаррі! Не Гаррі! Благаю... я зроблю все, що треба!

- Відійди... відійди, дівчисько...

- Гаррі...

Гаррі здригнувся й опритомнів. Він лежав горілиць на підлозі. У класі знову світилося. Гаррі не потрібно було питати, що сталося.

- Вибачте, - прошепотів він і сів, відчуваючи під окулярами крапельки поту.

- Усе гаразд? - запитав Люпин.

- Так... - Гаррі притулився до парти.

- На... - Люпин дав йому шоколадну жабку. - З'їж перед наступною спробою. Я знав, що з першого разу не вийде, і був би вражений, якби вийшло.

- Щоразу гірше, - проказав Гаррі, відкушуючи голову жабки. - Вона тепер кричала ще голосніше... а також він... Волдеморт...

Люпин поблід ще більше, ніж завжди.

- Гаррі, якщо не хочеш продовжувати, я тебе чудово зрозумію...

- Хочу! - рішуче вигукнув Гаррі і кинув у рот усю жабку. - Я мушу! А раптом дементори з'являться на матч із Рейвенкловом? Я не маю права знову впасти. Якщо ми програємо, нам не бачити кубка з квідичу!

- Ну, що ж... - сказав Люпин. - Спробуй вибрати інший щасливий спогад... Цей, мабуть, був недостатньо яскравий...