Читать книгу «Сборник "Гаррі Поттер і фiлософський камiнь"» онлайн.
Але нічого не сталося... він біг і далі... тоді розплющив очі.
Біля платформи, заповненої людьми, стояв яскраво-червоний паротяг. Угорі на ньому був напис: «Гоґвортський експрес, 11-та година». Гаррі озирнувся й на місці квиткового компостера побачив ковану залізну арку з написом «Платформа номер дев'ять і три чверті». Він таки досяг свого.
Над головами гомінкої юрби слався дим паротяга, а між ногами снували коти найусілякішої масті. Роздратоване ухання сов перекривало загальний галас і скрегіт важких валіз.
Перші кілька вагонів уже були забиті учнями, дехто з них перехилився з вікон і розмовляв зі своїми родинами, а дехто сварився за кращі місця. Гаррі зі своїм візочком рушив уздовж платформи, шукаючи вільного місця. Він проминув кругловидого хлопця й почув, як той нарікає:
- Бабусю, я знову десь жабку загубив.
- Ох, Невіле, - зітхнула літня жінка.
Навколо хлопця з кісками в стилі регі зібрався невеличкий натовп.
- Дай глянути, Лі, ну, швидше.
Хлопець підняв накривку коробки, яку тримав у руках, і всі пронизливо заверещали, бо звідти вистромилася чиясь довга волохата лапа.
Гаррі пробивався крізь натовп, аж поки майже у хвості потяга знайшов незайняте купе. Спочатку він заніс туди Гедвіґу, а тоді став штурхати і пхати до дверей вагона валізу. Гаррі намагався поставити її на східці, та заледве відривав від землі один її край, і двічі боляче прибив собі ноги.
- Допомогти? - озвався один з рудих близнюків, з якими Гаррі зустрівся коло турнікета.
- Так, будь-ласка, - засапавшись, мовив Гаррі.
- Гей, Фред! На поміч!
З допомогою близнюків Гарріну валізу нарешті запхали до купе.
- Дякую, - сказав Гаррі, прибравши з очей змокрілу чуприну.
- Що це? - зненацька запитав один близнюк, показуючи на шрам у формі блискавки.
- Оце так! - вигукнув другий близнюк. - То ти?..
- Це він, - підтвердив перший близнюк. - Це ж ти? - звернувся він до Гаррі.
- Хто? - розгубився Гаррі.
- Гаррі Поттер, - разом вимовили близнюки.
- А, він! - здогадався Гаррі. - Ну, так, це я.
Обидва хлопці витріщилися на нього, й Гаррі відчув, що червоніє. Аж тут, на превелику його втіху, з відчинених дверей вагона долинув голос:
- Фред! Джордж! Де ви там?
- Мамо, ми тут!
Глянувши востаннє на Гаррі, близнюки вийшли з вагона. Гаррі сів біля вікна і міг нишком стежити за рудоволосою родиною на платформі й чути їхню розмову. Мати щойно витягла носову хустинку.
- Рон, у тебе щось на носі.
Найменший хлопчик випручувався, але вона міцно його вхопила й стала витирати кінчик носа.
- Мамо, пусти! - пручався він.
- Ой-йо-йой, нас нецемний Лонцик має сось на носику? - глузливо перекривив малого один з близнюків.
- Заткнися! - розгнівався Рон.