Читать книгу «Сборник "Гаррі Поттер і фiлософський камiнь"» онлайн.
Хвилин за десять він наштовхнувся на пощерблені кам'яні сходи, що вели кудись далеко вгору. Намагаючись не здіймати шуму, Гаррі пішов - сто сходинок, двісті... далі утратив лік і підіймався, дивлячись під ноги, аж поки вдарився головою об щось тверде.
Це було схоже на якийсь люк. Потираючи маківку голови, Гаррі прислухався: жодних звуків. Повільно відхилив покришку люка і визирнув назовні.
Він опинився в підвалі, заставленому дерев'яними ящиками. Гаррі вибрався з люка і опустив покришку. Вона так бездоганно зливалася з запилюженою підлогою, що ніхто б її там не помітив. Поволеньки підійшов до дерев'яної драбини. Нагорі виразно чулися голоси, дзенькіт дзвоника і грюкання дверей.
Гаррі вагався - іти чи не йти? Раптом зовсім близько рипнули двері, і хтось почав спускатися вниз.
- ...і принеси ще один ящик драглистих слимаків, любий, бо їх уже майже розібрали... - почувся жіночий голос.
На драбині з'явилися чиїсь ноги. Гаррі сховався за величезний ящик. Повз нього протупали чиїсь кроки і хтось почав совати ящики біля протилежної стіни. Іншої нагоди може й не бути...
Стрімко й нечутно Гаррі вискочив зі своєї схованки й поліз по драбині. Унизу виднілася величезна спина та лискуча лисина якогось чоловіка, що схилився над ящиками. Нагорі Гаррі прослизнув у двері і опинився за прилавком «Медових руць». Нахилився, відповз набік і лише тоді випростався... У «Медових руцях» було так багато гоґвортських учнів, що на Гаррі ніхто навіть не звертав уваги. Протискаючись між ними, він роззирався довкола, і ледве не розсміявся, коли уявив вираз поросячого обличчя Дадлі, якби той раптом побачив, де опинився Гаррі.
Там було безліч поличок з найнеймовірнішими ласощами. Кремові пастилки з горішками, мерехтливі рожеві квадратики заморожених кокосів, товсті медові іриски, ряди різноманітних шоколадок. Величезна діжка горошку на кожен смак і діжка свистошипів, про які розповідав Рон. Уздовж однієї стіни красувалися солодощі зі спецефектами: жуйка «Друбл» (яка заповнювала кімнату бульками-пролісками, що не лускали цілий день), тонкі льодяники-зубочистки, крихітні чорні перчортики («дихніть на друзів вогнем!»), крижані мишки-шкряботушки («стукотіть зубами й попискуйте з нами!»), м'ятні жабки-карамельки («стрибають у шлунку, мов живі!»), крихкі цукрові пера і вибухові мармеладки.
Гаррі протиснувся крізь натовп шестикласників. У найдальшому кутку цукерні під написом «Незвичайні смаки» стояли Рон з Герміоною, розглядаючи льодяники зі смаком крові. Гаррі підкрався до них.
- Фу-у! Гаррі цього не захоче, - скривилася Герміона. - Це для якихось упирів.
- А це? - Рон підсунув Герміоні під ніс банку тарганятини.
- Нізащо, - промовив Гаррі. Рон мало не впустив банку.
- Гаррі! - вискнула Герміона. - Ти чого тут? Як... як ти?..
- Ого! - вражено вигукнув Рон. - Ти вже вмієш являтися?!
- Та ні, звичайно! - сказав Гаррі і пошепки, щоб не почули інші, розповів про Карту мародера.
- Ти ба! А мені вони її ніколи не показували! - обурився Рон. - А я ж, як не як, їхній брат!..
- Ну, то й що? - мовила Герміона. - Гаррі ж однаково не триматиме її в себе, а віддасть професорці Макґонеґел. Правда, Гаррі?
- І не подумаю! - відповів Гаррі.
- Ти що, здуріла? - витріщив очі Рон. - Віддати таку цінну річ?
- Якщо віддавати, то треба сказати, де я її взяв! Фредові з Джорджем тоді капут! Філч їх приб'є!
- А ти подумав про Сіріуса Блека? - зашепотіла Герміона. - А раптом він скористається котримось ходом і проникне в замок! Треба попередити вчителів!
- Він не зможе проникнути через перехід, - заперечив Гаррі. - На карті сім таємних тунелів, так? Фред і Джордж вважають, що Філч знає про чотири з них. А з трьох інших - один завалився, над входом у другий росте Войовнича Верба, а той, яким я прийшов... ну... його важко помітити... звідки Блекові знати, що вхід до нього тут, у підвалі...
Гаррі завагався. А що, як Блек таки знає про цей тунель? Але Рон поважно прокашлявся і показав на оголошення, що висіло на дверях.
- Усе ясно? - тихенько мовив Рон. - Хотів би я бачити, як Блек вдирається в «Медові руці», коли все село аж кишить дементорами. До того ж, якби хтось і вдерся, то власники «Медових руць» першими б це почули, правда? Вони ж тут мешкають!
- Так, але... але... - Герміона намагалася вигадати ще якесь заперечення. - Слухайте, але ж Гаррі не повинен тут з'являтися - він не має підписаного дозволу! Якщо хтось про це довідається!.. Це ж буде страшна халепа! Ще ж не вечір... а що, як Сіріус Блек з'явиться тут сьогодні? Зараз?..
- І як він зуміє розшукати Гаррі в таку погоду? - Рон показав на густий лапатий сніг, що кружляв за вікнами. - Слухай, Герміоно, це ж Різдво, Гаррі заслужив на свято.
Герміона стурбовано прикусила губу.
- Ти на мене настукаєш? - усміхнувся Гаррі.
- Ох... звичайно ж, ні... але їй-богу, Гаррі...
- Гаррі, ти вже бачив свистошипи? - запитав Рон, схопив його за руку і поволік до діжки з кульками. - А драглистих слимаків? А кислотну шипучку? Фред колись мені таку дав, як мені було сім років. Вона миттю пропалила мені дірку в язиці. Пам'ятаю, як мама лупцювала його мітлою. - Рон замислено глянув на коробку з кислотною шипучкою. - Думаєш, Фред скуштує тарганятини, якщо я скажу, що це такі горішки?..