Читать книгу «Сборник "Гаррі Поттер і фiлософський камiнь"» онлайн.

- Що сталося? - Гаррі так рвучке підвівся, що всі аж охнули.

- Ти впав, - пояснив Фред. - Там було десь... може... із п'ятнадцять метрів...

- Ми думали, що ти загинув, - Алісію й досі трусило.

Герміона тихенько вискнула. Її очі були червоні.

- А як же гра? - запитав Гаррі. - Що сталося? Чи буде перегравання?

Усі мовчали. На Гаррі накочувалася жахлива правда.

- Ми ж... не програли?..

- Діґорі зловив снича, - сказав Джордж. - Після того, як ти впав. Він навіть не знав, що сталося. Коли ж побачив тебе на землі, просив не зараховувати їм перемогу. Хотів переграти матч. Але ж вони виграли чесно... це визнав навіть Вуд.

- А де Вуд? - Гаррі щойно помітив, що його нема.

- Він і досі в душовій, - сказав Фред. - Мабуть, хоче там утопитися.

Гаррі уткнувся чолом у коліна і обхопив руками голову. Фред узяв його за плече і потрусив.

- Нічого, Гаррі, ти ж ніколи ще не пропускав снича.

- Треба ж колись і не впіймати, - додав Джордж.

- Це ще не кінець, - сказав Фред. - Ну, програли ми сто очок, так? Але якщо Гафелпаф продує Рейвенклову, а ми поб'ємо Рейвенклов і Слизерин...

- Гафелпафу треба програти з різницею у двісті очок, - уточнив Джордж.

- Але якщо вони поб'ють Рейвенклов...

- Та ні! Рейвенклов не на їхні зуби. А ось якщо Слизерин програє Гафелпафу..

- Все залежатиме від очок - так чи інакше усе вирішить якась сотня...

Гаррі лежав і не озивався. Вони програли... Уперше в житті він програв у квідич.

Хвилин за десять прийшла мадам Помфрі і звеліла всім залишити його у спокої.

- Ми ще прийдемо, - пообіцяв йому Фред. - Не гризися, Гаррі, ти й далі найкращий наш ловець.

Гравці вийшли, залишаючи за собою брудні сліди. Мадам Помфрі незадоволено зачинила за ними двері. Рон з Герміоною підсунулися ближче до ліжка.

- Дамблдор був страшенно розлючений, - сказала тремтячим голосом Герміона. - Я ще ніколи його таким не бачила. Коли ти почав падати, він вибіг на поле, махнув своєю паличкою, і падіння заповільнилось. Потім він націлив паличку на дементорів, вистрілив на них якимось сріблом, і вони відразу змилися... він аж кипів, що вони туди приперлися...

- Він поклав тебе на чарівні ноші, - додав Рон. - І пішов до школи, а ноші з тобою пливли слідом за ним. Усі думали, що ти вже...

Рон замовк. А Гаррі думав про дементорів... про той голос, що кричав... Глянув на Рона з Герміоною... Вони так стурбовано дивилися на нього, що він швиденько вирішив запитати про щось просте й буденне.

- А де мій «Німбус»?

Рон з Герміоною миттю перезирнулися.

- Що? - насторожився Гаррі.

- Ну... коли ти впав, твою мітлу віднесло вітром, - невпевнено проказала Герміона.

- І..?