Читать книгу «Сборник "Гаррі Поттер і фiлософський камiнь"» онлайн.
На очах у гравців Герміона ударила по окулярах чарівною паличкою, вигукнула: «Імпервіус!» і віддала їх Гаррі.
- Тепер вода їм не зашкодить! - усміхнулася вона!
Вуд ледь не кинувся її цілувати.
- Чудово! - хрипко вигукнув він, коли Герміона побігла на трибуни. - О'кей, друзі, пішли!
Герміонине закляття відразу подіяло. Гаррі, задубілий з холоду і мокрий як хлющ, тепер, принаймні, бачив. Він рішуче злетів у розбурхане небо, шукаючи очима снич. Старався уникати бладжерів і Діґорі, коли той мчав назустріч...
Знову чворохнув грім і спалахнула блискавка. Грати ставало дедалі небезпечніше, треба якнайшвидше зловити снича...
Він розвернувся, щоб знову помчати на середину поля. Ще одна блискавка осяяла трибуни, і в порожньому найвищому ряду Гаррі побачив щось таке, що примусило його забути про все. На тлі неба чітко вимальовувався силует величезного кошлатого пса.
Заціпенілі пальці Гаррі мало не випустили держак мітли, і його «Німбус» провалився на півметра вниз. Відгорнувши з очей мокре волосся, Гаррі придивився до трибун. Пес зник.
- Гаррі! - заволав у відчаї Вуд від ґрифіндорських воріт. - Гаррі! За тобою!
Гаррі роззирнувся. Седрік Діґорі мчав догори: між ними мерехтіла крихітна золота цяточка... Гаррі панічно притиснувся до мітли і гайнув на снич.
- Давай! - хрипів він до свого «Німбуса», а дощ періщив йому в обличчя. - Швидше!!!
Але раптом сталося щось незбагненне. На стадіоні запала моторошна тиша. Вітер і далі не вщухав, але перестав завивати, мовби хтось вимкнув звук. Чи, може, Гаррі зненацька оглух?
І тоді холодна хвиля жаху знову накрила й пронизала його наскрізь: внизу на полі щось рухалося...
Гаррі мимохіть відірвав погляд від снича і глянув униз. Близько сотні дементорів звели до нього свої невидимі обличчя. Його легені мовби налилися крижаною водою. І тут він знову почув, як хтось кричить... кричить просто у нього в голові... якась жінка...
«Не Гаррі, не Гаррі, тільки не Гаррі!..»
«Відійди, дурне дівчисько... Відійди негайно...»
«Не Гаррі, прошу, тільки не Гаррі... убий замість нього мене...»
Вихор білої мряки заповнював його заціпенілий мозок ... Що він тут робить? Куди летить? Їй треба допомогти... її ж зараз уб'ють...
Він падав і падав у крижаному тумані.
«Не Гаррі! Прошу... помилуй його... помилуй...»
Зареготав чийсь пронизливий голос, закричала жінка, і Гаррі зомлів...
- Яке щастя, що земля виявилася такою м'якою.
- Я вже була переконана, що він загинув.
- Але він навіть не розбив окулярів.
Гаррі чув чиїсь голоси, але не міг збагнути сенсу слів. Він не мав уявлення, де він, як тут опинився і що робив перед цим. Відчував тільки біль, ніби його добряче відлупцювали.
- Я ще ніколи не бачив такого жахіття.
Жахіття... такого жахіття... чорні постаті в каптурах... холод... крик...
Гаррі розплющив очі. Він лежав у шкільній лікарні. Довкола його ліжка зібралася вся команда, усі з голови до ніг у грязюці. Серед них Рон і Герміона, мокрі, мовби щойно вилізли з басейну.
- Гаррі! - вигукнув Фред, чиє обличчя під грязюкою було біле, як сметана. - Як ти почуваєшся?
Здавалося, ніби хтось пришвидшено перемотував йому пам'ять: блискавка... Грим... снич... дементори...