Читать книгу «Сборник "Гаррі Поттер і фiлософський камiнь"» онлайн.
Запанувала тиша. Тревор проковтнув - лясь! - і на Снейповій долоні зазміївся пуголовок.
Ґрифіндорці шалено заплескали. Снейп невдоволено витяг з кишені флакончик, капнув на пуголовка якоїсь рідини, і Тревор знову став самим собою.
- П'ять очок з Ґрифіндору, - сказав Снейп, і на обличчях учнів зів'яли усмішки. - Міс Ґрейнджер, я ж казав не допомагати йому. Урок закінчено.
Гаррі, Рон і Герміона піднялися у вестибюль. Гаррі й далі обмірковував Мелфоєві слова, а Рон обурювався Снейпом.
- Зняти з Ґрифіндору п'ять очок, бо настійка була чудова! Чом ти не надурила його, Герміоно? Треба було сказати, що Невіл сам її зробив!
Але Герміона не відповідала. Рон озирнувся.
- А де вона?
Гаррі теж озирнувся. Їх минали інші учні, що прямували на обід до Великої зали.
- Вона йшла за нами, - спохмурнів Рон.
Повз них пройшов Мелфой у супроводі Креба і Ґойла. Він самовдоволено усміхався.
- Ось вона, - сказав Гаррі.
Захекана Герміона бігла по сходах нагору. Однією рукою вона стискала портфель, а другою мовби запихала щось у мантію.
- Як ти це зробила? - здивувався Рон.
- Що? - перепитала Герміона.
- Ти щойно була в нас за спинами, а тут раптом опинилася перед нами.
- Що? - Герміона трохи розгубилася. - Ну... просто я дещо забула й мусила вернутися. Ой! - Герміонин портфель раптом тріснув по шву. Гаррі не здивувався, адже там було напхано з десяток важезних книжок.
- Навіщо ти це все тягаєш? - запитав Рон.
- Та в мене ж он скільки предметів, - відповіла захекана Герміона. - Потримай, будь-ласка.
- Але ж... - Рон глянув на обкладинки книжок, - у нас нема сьогодні цих уроків. Лишився тільки захист від темних мистецтв.
- Ну... так, - завагалася Герміона, знову запихаючи всі книжки в портфель. - Цікаво, що буде на обід? Я вмираю з голоду, - змінила вона тему й рушила до Великої зали.
- У тебе не виникає відчуття, що Герміона щось від нас приховує? - глянув на Гаррі Рон.
*
Коли вони прибули на перший урок захисту від темних мистецтв, професора Люпина ще не було. Посідавши, витягли книжки, пера, пергамент, і чекали. Люпин нарешті зайшов, легенько всміхнувся і поклав на стіл свій старенький портфель. Він і далі був одягнений досить убого, але видавався не таким виснаженим, як у поїзді, ніби нарешті трохи від'ївся.
- Добрий день, - привітався він. - Прошу сховати всі підручники. Сьогодні в нас практика. Залишіть лише чарівні палички.
Учні здивовано перезирнулися і заховали все в портфелі. Вони ще ніколи не мали практичних занять із захисту від темних мистецтв, якщо не враховувати один торішній урок, коли Локарт притарабанив до класу клітку з ельфами і випустив їх на волю.
- От і добре, - сказав професор Люпин, коли всі вже були готові, - а тепер прошу за мною.
Спантеличені, але зацікавлені учні встали і вийшли слідом за професором. Він повів їх порожнім коридором, а тоді звернув за ріг. Там вони натрапили на Півза Полтерґейста, що висів у повітрі догори ногами і заліплював жуйкою замкову шпарину. Побачивши Люпина, Півз загойдав ногами і заспівав:
Люпин-голопупин,
Голопупин-Люпин...
Зазвичай Півз, хоч і був зухвалим грубіяном, ставився до вчителів з певною повагою. Усі дивилися на професора Люпина і чекали на його реакцію. На їхній подив, він і далі всміхався.