Читать книгу «Сборник "Гаррі Поттер і фiлософський камiнь"» онлайн.
- Дякую, - сказав Гаррі, простягаючи по неї руку.
Кутики Редлових вуст викривилися в посмішці. Він дивився на Гаррі, ліниво крутячи пальцями чарівну паличку.
- Послухай! - нетерпляче сказав Гаррі, згинаючись під вагою закляклого тіла Джіні. - Нам треба йти звідси! Якщо тут з'явиться Василіск...
- Він не з'явиться, поки його не покличеш, - спокійно відповів Редл.
Гаррі знову поклав Джіні на підлогу, не в силі тримати її далі.
- Що ти маєш на увазі? - здивувався він. - Прошу, віддай мою паличку, вона мені може швидко знадобитися.
- Вона тобі вже не знадобиться! - ще ширше посміхнувся Редл.
- Як то не знадобиться? - з подивом запитав Гаррі.
- Я довго чекав цього, Гаррі Поттере, - сказав Редл. - Нагоди побачити тебе. Поговорити з тобою.
- Слухай, - урвав його, втрачаючи терпець, Гаррі, - ти, мабуть, не розумієш. Ми в Таємній кімнаті. Поговоримо іншим разом.
- Ні, поговоримо зараз! - заперечив, посміхаючись, Редл і засунув до кишені чарівну паличку.
Гаррі вражено дивився на нього. Тут діялося щось дуже дивне.
- А як це сталося з Джіні? - повільно запитав він.
- Ну, це досить цікаве запитання! - люб'язно відповів Редл. - І досить довга розповідь. Думаю, справжньою причиною було те, що вона розкрила своє серце й вибовкала усі свої таємниці невидимому незнайомцю.
- Про що ти говориш? - здивувався Гаррі.
- Про щоденник, - пояснив Редл. - Про мій щоденник. Маленька Джіні кілька місяців писала в ньому, розповідала мені про всі свої мізерні турботи і прикрощі: як її дражнять брати, як вона мусила йти до школи у старій мантії і зі старими підручниками, як, - тут Редлові очі заблищали, - вона не має жодної надії на те, що сподобається колись знаменитому, чудовому, видатному Гаррі Поттерові.
Говорячи це, Редл не спускав очей з Гаррі. Ці очі мовби жадібно пожирали обличчя Гаррі.
- Страшенно нудно було вислуховувати дурненькі одкровення одинадцятирічної дівчинки, - вів далі Редл. - Але я набрався терпцю. Писав їй У відповідь, співчував, був люб'язний. Джіні просто захопилася мною. «Томе, ніхто не розуміє мене так, як ти... Я така рада, що можу довіритися цьому щоденникові... Це як приятель, якого всюди можна носити в кишені».
Редл зайшовся пронизливим, холодним реготом, який йому не личив. Від того сміху у Гаррі аж настовбурчилося волосся.
- Не буду хвалитися, Гаррі, але я завжди вмів причаровувати потрібних мені людей. Джіні вилила мені свою душу, а її душа саме й була мені необхідна. Я ставав дедалі міцнішим, бо живився її найглибшими страхами і найзаповітнішими таємницями. Я став могутнім, значно могутнішим за малу панночку Візлі. Досить могутнім, щоб почати ділитися з нею деякими своїми таємницями, і тепер уже в неї переливати потроху свою власну душу.
- Нічого не розумію? - у Гаррі пересохло в роті.
- Невже ти ще не здогадався, Гаррі Поттере? - лукаво вимовив Редл. - Це ж Джіні Візлі відчинила Таємну кімнату. Це вона передушила шкільних півнів і писала на стінах загрозливі слова. Це вона нацькувала Слизеринського Змія на чотирьох бруднокровців і на кицьку того сквиба.
- Ні! - прошепотів Гаррі.
- Так, - спокійно підтвердив Редл. - Звичайно, спочатку вона не знала, що робить. Це було дуже кумедно. Хотів би я, щоб ти побачив її останні щоденникові записи! О, вони стали значно цікавіші. «Дорогий Томе, - кривлявся Редл, стежачи за переляканим обличчям Гаррі, - мені здається, я втрачаю пам'ять. Вся моя мантія - в півнячому пір'ї, а я не знаю, звідки воно взялося. Дорогий Томе, я не пам'ятаю, що я робила в ніч на Гелловін. Тоді хтось напав на кицьку, а заляпана фарбою була я. Дорогий Томе, Персі мені каже, що я бліда й сама не своя. Мені здається, він мене підозрює... Сьогодні стався новий напад, і я знову не пам'ятаю, де я була. Томе, що мені робити? Я немов божеволію... Томе, здається, це я на всіх нападаю!»
Гаррі так стиснув кулаки, що аж нігті вп'ялися йому в долоні.
- Минуло дуже багато часу, поки мала дурнувата Джіні перестала довіряти щоденникові, - вів далі Редл. - Поступово вона щось запідозрила й вирішила його викинути. І ось тут з'явився ти, Гаррі. Ти знайшов його, і це не могло не втішити мене. Щоденник міг опинитися в чиїх завгодно руках, але його підібрав саме ти, тобто саме той, з ким я так прагнув зустрітися.
- Чому ж ти прагнув зустрітися зі мною? - запитав Гаррі. Він кипів гнівом і ледве стримувався, щоб говорити спокійно.
- Ну, знаєш, Джіні мені стільки розповіла про тебе! - відповів Редл. - Усю твою дивовижну історію. - Редлів погляд зі ще пожадливішим виразом ковзнув по шраму-блискавці на Гарріному чолі. - Я захотів більше довідатися про тебе, поговорити, зустрітися з тобою. Щоб завоювати твою довіру, я вирішив показати, як я колись упіймав того великого ідіота Геґріда.
- Геґрід - мій друг! - сказав тремтячим голосом Гаррі. - А ти його підло звинуватив, хіба не так? Я думав, що ти просто помилився, але...
Редл знову пронизливо зареготав.