Читать книгу «Сборник "Гаррі Поттер і фiлософський камiнь"» онлайн.
То був маленький і задрипаний шинок. Якби Геґрід не показав його, Гаррі взагалі б нічого не помітив. Люди, кваплячись, не звертали на нього уваги. Їхні погляди прилипали до вітрин великої книгарні з одного боку та музичної крамниці - з другого, а «Дірявий Казан» для них ніби не існував. Власне, Гаррі мав таке дивне відчуття, мовби тільки вони з Геґрідом можуть його бачити. Перш ніж він сказав про це Геґрідові, той завів його досередини.
Там, як для популярного місця, було надто темно й убого. Кілька старших жінок сиділи в куточку, цмулячи з келишків херес. Одна з них курила довгу люльку. Чоловічок у циліндрі розмовляв із старим барменом, що був зовсім лисий і скидався на липкий горіх. Коли вони увійшли, розмови вщухли. Геґріда, здається, знали всі - вони вітали й усміхалися йому, а бармен потягнувся за чаркою, запитавши:
- Як завжди, Геґріде?
- Не можу, Томе, я ж у справах Гоґвортсу, - відповів Геґрід, ляснувши Гаррі по плечу своєю велетенською рукою, аж той присів.
- О Господи! - вигукнув бармен, позираючи на Гаррі. - Це... Невже це?!.
У «Дірявому Казані» раптом усе завмерло і стихло.
- Боже мій милий! - прошепотів старий бармен. - Гаррі Поттер... Яка честь!
Він вибіг з-за шинквасу, підступив до Гаррі й зі слізьми на очах узяв його за руку.
- Вітаю вас із поверненням, пане Поттере, щиро вітаю!
Гаррі не знав, що й казати. Геть усі дивилися на нього. Стара жінка смоктала люльку, не помічаючи, що та згасла. Геґрід аж сяяв.
Нараз зарипіли стільці, а наступної миті Гаррі вже ручкався з усіма присутніми в «Дірявому Казані».
- Доріс Крокфорд. Пане Поттере, я просто не вірю, що нарешті побачила вас.
- Я так пишаюся, пане Поттере, так пишаюся!
- Завжди мріяла потиснути вам руку... Я така зворушена!
- Я в захваті, пане Поттере, тут слів замало. Моє ім'я Діґл, Дідалус Діґл.
- А я вас уже бачив! - вигукнув Гаррі, а в Дідалуса Діґла від хвилювання аж упав з голови циліндр. - Ви якось мені вклонилися в крамниці.
- Він пам'ятає! - закричав Дідалус Діґл, озираючи всіх довкола. - Ви чули? Він пам'ятає мене!
Гаррі знову і знову тиснув руки, Доріс Крокфорд підійшла вже вдруге.
Підступив дуже нервовий і блідий молодик. Одне око в нього сіпалося.
- Професор Квірел! - відрекомендував його Геґрід. - Гаррі, професор Квірел буде в Гоґвортсі одним із твоїх учителів.
- П-п-поттере, - затинаючись, вимовив професор Квірел і вхопив Гаррі за руку, - немає с-слів, як п-п-приємно з тобою з-з-зустрітися.
- А яких ви навчаєте чарів, професоре Квіреле?
- 3-з-захисту від т-т-темних м-мистецтв, - пробурмотів неохоче професор Квірел, ніби волів і не згадувати про те. - Т-тобі, м-мабуть, це й не п-п-потрібне, П-п-поттере, га? - він нервово реготнув. - Ти, н-напевне, зби-би-раєшся до школи? Я й с-сам хочу п-п-придбати нову к-книжку про в-вампірів. - (Професора, здається, злякала сама думка про тих створінь.)
Проте решта відвідувачів не дали професорові Квірелу одноосібно спілкуватися з Гаррі. Минуло ще з десять хвилин, поки він спекався їх усіх, а Геґрід нарешті перекричав загальний гамір:
- Мусимо си вже рухати. Багато закупів. Ходім, Гаррі.
Доріс Крокфорд востаннє потисла Гаррі руку, і Геґрід вивів його попри шинквас на невеличке, обгороджене муром подвір'я, де не було нічого, окрім сміттєвого бачка та бур'янів.
- Хіба я не казав тобі? - усміхнувся Геґрід до Гаррі. - Я ж казав, що ти знаменитий. Навіть професор Квірел затремтів, побачивши тебе; до речі, він си завше отак трясе.
- Завжди такий нервовий?
- О, так. Бідолаха. Блискучий розум. І всьо було файно, поки він штудіював самі книжки, а відтак він раптом узяв на рік відпустку, щоб набути безпосереднього досвіду... Кажуть, він стрівси у Чорному лісі з вампірами, а тоді мав прикру пригоду з якоюсь відьмою, - і відтоді геть змінивси. Він си боїть учнів, свого предмета... Еге, а де ж моя парасолька?
Вампіри? Відьми? Гаррі запаморочилася голова. Тим часом Геґрід рахував цеглини в мурі над сміттєвим бачком: