- І ти спиш з оцим під подушкою?
Від відповіді Герміону врятувала мадам Помфрі, яка принесла вечірню дозу ліків.
- Чи ти бачив слизькішого типа, ніж той Локарт? - обурювався Рон дорогою до ґрифіндорської вежі.
Снейп задав їм стільки уроків - не переробити й до шостого класу. Рон побивався, що не встиг запитати Герміону, скільки їжачих голочок додають до Дибкиволосого зілля, як раптом з верхнього поверху до них долинув сердитий крик.
- Це Філч! - пробурмотів Гаррі, і вони побігли сходами нагору. Причаївшись, стали прислухатися.
- Може, знову на когось напали? - стривожено запитав Рон.
Вони витягли шиї в той бік, звідки долинав доволі істеричний голос Філча.
- ...а мені ще більше клопоту! Я цілу ніч мушу прибирати! Ніби в мене роботи іншої нема! Ні, це вже остання крапля, я йду до Дамблдора!..
Його кроки стихли, і десь удалині грюкнули двері.
Хлопці зазирнули за ріг. Філч, очевидно, щойно покинув свій спостережний пост - місце, де став-ся напад на Місіс Норіс. Вони відразу збагнули, чому так обурювався Філч. Півкоридора було затоплено водою, що й далі дзюркотіла з-під дверей балету Плаксивої Мірти. Крик Філча змінився Міртиними завиваннями. Її плач відлунював від туалетних стін.
- Що з нею? - здивувався Рон.
- Пішли поглянемо, - сказав Гаррі.
Підібгавши мантії, вони почалапали через велику калюжу аж до дверей із написом «Туалет не працює», і, як звичайно, не зважаючи на нього, увійшли.
Плаксива Мірта ридала голосніше й ревніше (якщо таке взагалі було можливим), ніж будь-коли. Було темно, бо вода, якою просякла не тільки підлога, а й стіни, загасила свічки.
- Що сталося, Мірто? - поцікавився Гаррі.
- Хто це? - жалібно схлипнула Мірта. - Прийшли знову чимось у мене кинути?
Гаррі підійшов до її кабінки й запитав:
- Чого б я мав у тебе чимось кидатися?
- Не питай мене! - визирнула Мірта, хлюпнувши новою хвилею води. - Я тут сиджу, нікому не заважаю, а хтось думає, що це так кумедно - жбурляти в мене книжкою!..
- Але ж тобі від цього не гірше! - розважливо мовив Гаррі. - Книжка просто пролітає крізь тебе, і все.
Цього не варто було казати. Мірта ображено заверещала:
- Ну то прошу - жбурляйте всі книжками в Мірту! Вона однак нічого не відчуває! Десять очок тому, хто влучить їй книжкою в шлунок! П'ятдесят тому, хто попаде в голову! Ах, як смішно! Яка весела гра!.. Але мені чомусь зовсім не весело!
- То хто ж у тебе її кинув? - запитав Гаррі.
- Я не знаю... Я сиділа собі в каналізаційній трубі і думала про смерть, а вона впала мені просто на голову, - обурено глянула на них Мірта. Вона ось тут, геть намокла.
Гаррі й Рон зазирнули під унітаз, куди показувала Мірта. Там лежала тоненька книжечка. Вона мала пошарпану чорну обкладинку й була мокра, як і все в цьому туалеті. Гаррі хотів був її підняти, але Рон схопив його за руку.
- Ти чого? - здивувався Гаррі.
- Чи ти здурів? - озвався Рон. - Це небезпечно.
- Небезпечно? - засміявся Гаррі. - Перестань, яка тут небезпека!
- Ти навіть не уявляєш, - недовірливо глянув на книжечку Рон. - Серед книжок, які конфіскувало міністерство - це тато мені розповідав, - була одна, яка всім випалювала очі. А кожен, хто прочитав «Сонети чаклуна», до самої смерті розмовляв віршиками-лічилками. А ще одна стара відьма з Бата мала таку книжку, що як її відкриєш, то будеш читати безперестанку! Просто ходиш собі, втикнешся в неї носом і читаєш, а все інше мусиш робити однією рукою. А...
- Та досить, я зрозумів, - скривився Гаррі.