Читать книгу «Сборник "Гаррі Поттер і фiлософський камiнь"» онлайн.
Кинувши черевики біля дверей комірчини, вони в самих шкарпетках помчали мармуровими сходами до туалету Плаксивої Мірти.
- Ну, час не зовсім змарнований! - захекано сказав Рон, зачиняючи за собою двері туалету. - Хоч ми й не з'ясували, хто здійснює ті напади, але принаймні завтра я напишу татові листа, щоб він добре перевірив, що ховають Мелфої під підлогою у вітальні.
Гаррі глянув на своє обличчя в тріснутому дзеркалі. Воно знову стало нормальним. Він одяг окуляри, а Рон тим часом загупав у двері Герміониної кабінки:
- Герміоно, виходь, у нас є багато новин...
- Ідіть, ідіть! - пискнула Герміона. Гаррі й Рон перезирнулися.
- У чому річ? - здивувався Рон. - Ти ж маєш бути знову нормальною, ось ми...
Але раптом з дверей кабінки випливла постать Плаксивої Мірти. Гаррі ще ніколи не бачив її такою щасливою.
- У-у-у-ух, що ви зараз побачите! - тішилася вона. - Це повний кошмар!
Вони почули, як клацнув замок, і звідти вийшла заплакана Герміона, затуливши мантією голову.
- Що сталося? - невпевнено спитав Рон. - у тебе й далі ніс Мілісент чи що?
Герміона опустила мантію, і Рон мало не впав на унітаз. Її обличчя було вкрите чорною шерстю. Очі пожовкли, а крізь волосся випиналися довгі загострені вуха.
- То була к-котяча волосина! - завила вона. - М-мабуть, М-мілісент мала кота! А ця н-настійка не призначена для тваринних трансформацій!
- Ого-о! - вимовив Рон.
- Тебе будуть жахливо дражнити! - радісно повідомила Мірта.
- Не журися, Герміоно! - швидко вставив Гаррі. - Ми зараз відведемо тебе до шкільної лікарні. Мадам Помфрі ніколи не питає зайвого.
Герміону довелося дуже довго вмовляти, щоб вона вийшла з туалету.
Плаксива Мірта весело реготала їм услід.
- Почекай, вони ще побачать твого хвоста!
- РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ -
Найпотаємніший щоденник
Герміона пролежала в лікарні кілька тижнів. Її зникнення породило море чуток серед учнів, які повернулися з різдвяних канікул. Усі, звичайно, думали, що на неї вчинено напад і намагалися бодай заглянути до палати. Щоб уберегти дівчину від ганьби (якби хтось випадково побачив її заросле шерстю обличчя), мадам Помфрі затулила Герміонине ліжко завісами.
Гаррі й Рон щовечора відвідували Герміону. Почався новий семестр, і вони щодня приносили їй домашні завдання.
- Якби в мене виросли котячі вуса, я б трохи відпочив від роботи, - зітхнув Рон, звалюючи стос книжок на столик біля ліжка Герміони.
- Не кажи дурниць, Роне. Мені не можна відставати від вас, - жваво заперечила Герміона.
Її настрій значно покращав: з обличчя їй уже зникло волосся, а очі знову ставали карими.
- Є новини? - додала вона пошепки, щоб не почула мадам Помфрі.
- Ніяких, - понуро обізвався Гаррі.
- Я був упевнений, що то Мелфой! - уже, мабуть, усоте повторив Рон.
- Що це? - спитав Гаррі, угледівши золотисту картку, що стирчала з-під Герміониної подушки.
- Звичайні побажання, - відповіла вона, поспіхом намагаючись заховати картку, але Рон виявився спритніший. Він вихопив її, розгорнув і прочитав уголос:
Рон недовірливо глянув на Герміону.