Читать книгу «Сборник "Гаррі Поттер і фiлософський камiнь"» онлайн.
- Не думаєш, га? А хіба ніколи нічого не ставалося, коли ти був переляканий чи сердитий?
Гаррі задивився на вогонь. Тепер він уже пригадував... Кожна химерна подія, яка розлючувала тітку з дядьком, ставалася тоді, коли він, Гаррі, був засмучений або розгніваний... Коли його цькувала Дадлова зграя, він щоразу якось тікав від неї... Не хотів іти до школи з тією ідіотською стрижкою, і йому відросло волосся, а останнього разу, коли його штурхнув Дадлі, хіба він не помстився, навіть не усвідомивши цього, хіба не напустив на нього боа-констриктора?
Усміхнувшись, Гаррі знову глянув на Геґріда й побачив, що той просто сяяв.
- Видиш? - сказав Геґрід. - І ще кажеш, що ти, Гаррі Поттер, - не чарівник; зачекай, ти си ще прославиш у Гоґвортсі!
Проте дядько Вернон не збирався здаватися без бою.
- Хіба я не сказав, що він нікуди не піде? - прошипів він. - Він ходитиме до школи «Стоунвол» і буде мені за це вдячний. Я ж читав ті листи: йому будуть потрібні такі дурниці, як книжки з замовляннями, чарівні палички і...
- Якщо він си захоче піти, то його не зупинит такий цілковитий маґл, як ти, - гаркнув Геґрід. - Не пускати сина Лілі та Джеймса Поттерів до Гоґвортсу! Та ти здурів. Його ім'я було у списках, відколи він вродивси. Його берут до найліпшої в світі школи чарів і чаклунства. За сім років він себе не впізнає. Гаррі там буде, нарешті, поміж таких самих дітей, як і він, і то під наглядом найкращого директора, який керував коли-небудь Гоґвортсом, - Албуса Дамбл...
- Я НЕ ПЛАТИТИМУ ЗАТЕ, ЩОБ ЯКИЙСЬ БОЖЕВІЛЬНИЙ СТАРИЙ ДУРЕНЬ НАВЧАВ ЙОГО ТАМ РІЗНИХ ФОКУСІВ! - заверещав дядько Вернон.
Але цього разу він зайшов задалеко. Геґрід схопив парасольку й розкрутив її над головою:
- НІКОЛИ, - загримів він, - НЕ... ОБРАЖАЙ... У МОЇЙ... ПРИСУТНОСТІ... АЛБУСА... ДАМБЛДОРА!
Геґрід зі свистом опустив парасольку донизу, спрямувавши її на Дадлі: спалахнуло фіалкове сяйво, щось стрельнуло, немов феєрверк, залунав пронизливий вереск і наступної миті Дадлі вже підстрибував на місці, вхопившись руками за свій товстий задок і завиваючи з болю. Коли він повернувся до них плечима, Гаррі побачив, що з дірки в його штанях стирчить закручений свинячий хвостик.
Дядько Вернон аж заревів. Тягнучи тітку Петунію й Дадлі, він востаннє нажахано глипнув на Геґріда, вибіг до сусідньої кімнати і щосили гримнув дверима.
Глянувши на парасольку, Геґрід почухав собі бороду.
- Не варто було нервуватиси, - винувато промовив він, - але всьо одно нічого не вийшло. Хтів обернути його на свиню, але, бачу, він уже й так був справжнісінький свинтус, тож бракувало тілько дрібнички. - Нахмуривши кошлаті брови, Геґрід спідлоба подивився на Гаррі. - Я був би вдячний, якби в Гоґвортсі ти нікому не казав про се, - попросив він. - Я... е-е... взагалі не повинен насилати чари. Мені дозволено тілько трошки скористатиси з магії, аби йти за тобов, передавати листи й таке інше, і це одна з причин, чому я так прагнув сього завдання...
- А чому вам не можна насилати чари? - запитав Гаррі.
- Ну... я також вчивси у Гоґвортсі, але мене... е-е... відрахували, якщо чесно. Третого року. Зламали навпіл мою чарівну паличку і таке інше. Але Дамблдор дозволив мені зостатиси охоронцем дичини. Йой, яка то файна людина, Дамблдор!
- А чому вас відрахували?
- Уже пізно, а завтра в нас купа роботи, - згадав раптом Геґрід. - Треба піти до міста, купити тобі книжки і ще дещо. - Він скинув свого грубого чорного плаща і жбурнув його Гаррі. - Можеш си накрити, - сказав він. - Не зважай, як там щось си заворушит. Я міг лишити в кишенях пару мишок.
- РОЗДІЛ П'ЯТИЙ -
Алея Діаґон
Наступного дня Гаррі прокинувся досить рано. Він відчував, що вже день, але очей не розплющував.
- Це був сон, - рішуче сказав він сам собі. - Мені снилося, ніби велетень на ймення Геґрід прийшов забрати мене до школи чарівників. Коли я розплющу очі, то буду вдома у своїй комірчині.
Раптом почувся гучний стукіт.
«А ось і тітка Петунія грюкає в мої двері», - подумав Гаррі, і серце йому опустилося. Але він і далі не розплющував очей. Адже був такий гарний сон.
- Тук-тук-тук!
- Гаразд, - пробурмотів Гаррі, - вже встаю.
Він сів, і важкий Геґрідів плащ сповз додолу. Хатинку затопило сонячне сяйво, буря вщухла, Геґрід ще спав на поламаній канапі, а у вікно, тримаючи в дзьобі газету, стукала пазурами сова.
Гаррі скочив на ноги, відчуваючи, що весь вибухає від щастя, мовби в ньому надувається повітряна кулька. Він підбіг до вікна і відчинив його навстіж. Сова залетіла до кімнати і жбурнула газету на Геґріда, який навіть не ворухнувся. Тоді сіла на підлогу й напалася на Геґрідів плащ.
- Не роби цього!
Гаррі спробував прогнати сову, але та грізно замахнулася дзьобом і далі люто шматувала плащ.
- Геґріде! - закричав Гаррі. - Тут якась сова...