Читать книгу «Сборник "Гаррі Поттер і фiлософський камiнь"» онлайн.
- Що це означає, Албусе? - наполегливо запитала професорка Макґонеґел.
- Це означає, - відповів Дамблдор, - що Таємна кімната і справді знову відчинена.
Мадам Помфрі з переляку закрила рот рукою. Професорка Макґонеґел дивилася на Дамблдора.
- Але ж, Албусе... Дійсно!.. Хто?..
- Питання не в тому - хто, - відказав Дамблдор, не спускаючи очей з Коліна, - а в тому - як?
Судячи з того, що зміг побачити Гаррі на затіненому обличчі професорки Макґонеґел, вона збагнула ці слова не краще, ніж він сам.
- РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ -
Клуб дуелянтів
Прокинувшись у неділю вранці, Гаррі побачив, що лікарняну палату заливає сяйво зимового сонця, а його рука знову має нормальні кістки, хоча згинається на превелику силу. Він рвучко сів і глянув на Колінове ліжко, але його заступала висока завіса, за якою Гаррі вчора переодягався. Побачивши, що він прокинувся, мадам Помфрі метушливо принесла йому тацю зі сніданком, а тоді почала згинати й розтягати йому руку і пальці.
- Усе гаразд, - сказала вона, коли Гаррі незграбно їв лівою рукою кашу. - Поїж і можеш іти.
Гаррі мерщій одягнувся й побіг до ґрифіндорської вежі, прагнучи розказати Ронові з Герміоною про Коліна й Добі, але їх там не було. Він почав їх скрізь шукати, дивуючись, куди вони могли подітися, і трохи навіть ображався на них, бо вони й не поцікавилися, відросли його кістки чи ні.
Проходячи повз бібліотеку, Гаррі побачив Персі Візлі, який був у значно кращому настрої, аніж під час їхньої минулої зустрічі.
- О, привіт, Гаррі! - сказав він. - Ти вчора чудово літав, просто чудово! Ґрифіндор тепер лідер у кубку гуртожитків - ти заробив п'ятдесят очок!
- Ти не бачив Рона з Герміоною, га? - запитав Гаррі.
- Ні, не бачив, - відказав Персі, і його усмішка згасла. - Сподіваюся, Рон не зайшов до ще одного дівочого туалету!
Гаррі силувано всміхнувся, зачекав, поки Персі зникне з очей, а тоді рушив просто до туалету Плаксивої Мірти. Він не дуже й сподівався побачити їх там, але, пересвідчившись, що поблизу немає ні філча, ні старост, відчинив двері і почув їхні голоси, що долинали з замкненої кабінки.
- Це я, - сказав він, зачиняючи за собою двері. В кабінці щось дзенькнуло, почувся плюскіт і приглушений зойк, а тоді у замковій шпарині з'явилося Герміонине око.
- Гаррі! - вигукнула вона. - Ти нас так налякав! Заходь! Як там твоя рука?
- Добре, - відповів Гаррі, пробираючись у кабінку. На унітазі стояв старий казан, а потріскування знизу підказувало, що там палав вогонь. Начаклувати переносний водотривкий вогонь - це для Герміони раз плюнути.
- Ми прийшли б по тебе, але вирішили взятися за багатозільну настійку, - пояснив Рон, коли Гаррі насилу спромігся замкнути дверцята кабінки. - Ми подумали, що тут її ховати найбезпечніше.
Гаррі почав розповідати їм про Коліна, але Герміона урвала його.
- Ми вже знаємо, чули, як професорка Макґонеґел казала про це вранці професорові Флитвіку. Ось чому ми подумали, що краще не баритися.
- Що швидше ми змусимо Мелфоя зізнатися, то краще, - мовив Рон. - Знаєте, що я думаю? Він після матчу мав такий паскудний настрій, що вирішив зігнати злість на Кріві.
- Це ще не все, - сказав Гаррі, дивлячись, як Герміона бере жмутки споришу і додає його до на-стійки. - Серед ночі мене відвідав Добі.
Рон і Герміона здивовано глянули на нього. Гаррі Переказав їм усе, що розповів і не розповів йому Добі. Рон з Герміоною слухали, пороззявлявши роти.
- Таємна кімната бувала відчинена й раніше? - перепитала Герміона.
- Тепер усе зрозуміло! - радісно вигукнув Рон. - Луціус Мелфой відчиняв кімнату, коли ще вчився тут у школі, а тепер розповів своєму любому Дракові, як це робиться. Це ж очевидно! Шкода тільки, що Добі не розказав, що за потвора там сидить. Хотів би я знати, як це ніхто не помітив, що вона крадькома лазить по школі.
- Може, вона вміє ставати невидимою? - припустила Герміона, запихаючи п'явки на дно казана. - Або маскується: стає схожа на лицарський обладунок абощо. Я читала про упирів-хамелеонів...
- Ти забагато читаєш, Герміоно, - скривився Рон, висипаючи на п'явок мертвих мереживокри-лих мушок. Зіжмакавши порожній пакетик з-під мушок, він озирнувся на Гаррі.
- Отже, Добі не пустив нас на поїзд і зламав тобі руку, - Рон похитав головою. - Знаєш що, Гаррі? Якщо Добі не перестане рятувати тобі життя, то незабаром він тебе таки вб'є.
У понеділок зранку уже вся школа гула про напад на Коліна Кріві й про те, що він тепер лежить у лікарні, наче мертвий. Повітря мовби аж загусло від чуток і підозр.