Читать книгу «Сборник "Гаррі Поттер і фiлософський камiнь"» онлайн.
Він голосно зареготав, поплескавши Майже-Безголового Ніка по плечу.
- Вітаю тебе, Патрику! - стримано озвався Нік.
- Живі люди! - вигукнув сер Патрик, помітивши Гаррі, Рона й Герміону. Він мовби аж підскочив з подиву, від чого його голова знову впала додолу (юрба так і зайшлася реготом).
- Дуже кумедно, - похмуро буркнув Майже-Безголовий Нік.
- Не звертайте увагу на Ніка! - заволала з підлоги голова сера Патрика. - Він досі засмучений, що ми не дозволяємо йому вступити до Товариства! Але ж послухайте, - подивіться на нього!
- Я гадаю, - втрутився поспіхом Гаррі, помітивши багатозначний погляд Ніка, - що Нік дуже... страшний і... е-е...
- Га-га-га! - заверещала голова сера Патрика. - Таж він сам, мабуть, і попросив тебе таке сказати!
- Прошу уваги, я хотів би виголосити промову! - голосно сказав Майже-Безголовий Нік, прямуючи до помосту, освітленого холодним синім світлом.
- Мої покійні добродії, пані та панове, я з превеликим сумом...
Але далі ніхто нічого не почув. Сер Патрик і решта вершників почали грати в хокей з головою, а натовп став приглядатися до гри. Майже-Безголовий Нік марно намагався привернути увагу аудиторії, але зрештою піддався, коли повз нього під голосні підбадьорливі вигуки юрби просвистіла голова сера Патрика.
Гаррі вже дуже замерз, не кажучи про голод.
- Я більше не витримаю, - промимрив Рон, клацаючи зубами, а оркестр тим часом знову заскреготів, і привиди заповнили танцмайданчик.
- Ходімо, - погодився Гаррі.
Вони позадкували до дверей, вклоняючись і посміхаючись усім, хто їх помічав, і за хвилину вже бігли переходом назад, де було повно чорних свічок.
- Може, там ще лишився пудинг, - з надією вимовив Рон, першим наближаючись до сходів у вестибюль.
І тут Гаррі почулося знову:
- ...порву, пошматую, уб'ю!
Це був той самий голос, той самий холодний, убивчий голос, який він чув у Локартовому кабінеті.
Гаррі спіткнувся й зупинився. Він ухопився за кам'яну стіну, напружуючи слух, озираючись довкола і вдивляючись у тьмяно освітлений перехід.
- Гаррі, ти що?
- Знову той голос... Замовкніть на хвильку.
- ...такий голодний... так довго!
- Слухайте! - наполіг Гаррі, і Рон з Герміоною завмерли, поглядаючи на нього.
- ...вбивати... пора вбивати!
Голос почав слабнути. Гаррі був певен, що він віддалявся кудись угору. Охоплений і страхом, і цікавістю, хлопець глянув на темну стелю: як той голос міг рухатися вгору? Може, це якась мара, якій не можуть перешкодити кам'яні стелі?
- Сюди! - гукнув він і почав бігти вгору сходами до вестибюлю. Але тут годі було сподіватися щось почути, бо з Великої зали, де бенкетували з нагоди Гелловіну, долинав гомін голосів. Гаррі помчав мармуровими сходами на другий поверх, а Рон і Герміона тупотіли слідом за ним.
- Гаррі, що ми...
- ТСС!
Гаррі прислухався. З верхнього поверху долинув далекий і дедалі слабший голос:
- Я чую запах крові! Я ЧУЮ ЗАПАХ КРОВІ!