Читать книгу «Сборник "Гаррі Поттер і фiлософський камiнь"» онлайн.
Велетень знову вмостився на канапі, що прогнулася під ним, і став витягати з кишень плаща різні речі: мідний чайник, м'який пакет із ковбасою, невеличку коцюбу, чайничок для заварки, кілька щербатих кухлів і пляшку бурштинової рідини, якої він ковтнув перед тим, як узявся готувати чай. Невдовзі хатину наповнили шкварчання і дух смаженої ковбаси. Поки велетень готував страву, ніхто навіть слова не мовив, та коли він зняв із вогню перші пухкі, соковиті, трохи підгорілі ковбаски, Дадлі захвилювався, і дядько Вернон був змушений гостро попередити його:
- Дадлі, не бери нічого, що він тобі даватиме.
Велетень загадково усміхнувся:
- Дурслі, твоєму гладунцеві вже нема куди гладшати, тож нема чого боятиси.
Він дав ковбаски Гаррі, який так зголоднів, що, здається, ніколи не куштував нічого смачнішого. Гаррі й далі не зводив погляду з велетня. Зрештою, побачивши, що ніхто нічого навіть не думає пояснювати, Гаррі не витерпів:
- Перепрошую, але я досі по-справжньому й не знаю, хто ви.
Велетень ковтнув чаю й витер долонею рота.
- Називай мене Геґрід, - сказав він, - мене так усі називают. Як я й мовив, я зберігаю ключі від Гоґвортсу, - ти, певно, все знаєш про Гоґвортс.
- Е-е... ні, - на хвильку розгубився Гаррі.
Геґрід видавався приголомшеним, тож Гаррі швиденько додав: - Вибачте.
- Вибачте? - гаркнув Геґрід, повернувшись до Дурслі, що відступили в тінь. - Це ось цим треба вибачатися! Я знав, що ти не отримуєш листів, але - нехай його шляк трафить - і в гадці не мав, що ти нічогісінько не будеш знати про Гоґвортс! Тебе ніколи не цікавило, де твої батьки цього навчилися?
- Чого «цього»? - запитав Гаррі.
- ЧОГО ЦЬОГО? - вибухнув Геґрід. - Ану, зачекай хвильку.
Він скочив на ноги і, розлючений, здавалося, заповнив собою всю хатину. Родина Дурслі зіщулилася під стіною.
- Ви хочете сказати, - заревів Геґрід до Дурслі, - що сей хлопець... сей хлопець... не знає нічого про... не знає НІЧОГО?
Гаррі подумав, що це вже занадто. Він, зрештою, ходив до школи й мав непогані оцінки.
- Я дещо знаю, - виправдовувався він. - Скажімо, математику й таке інше.
Але Геґрід тільки махнув рукою й мовив:
- Я маю на увазі наш світ. Твій світ. Мій світ. Світ твоїх батьків.
- Що це за світ?
Здавалося, ще мить - і Геґрід просто вибухне.
- ДУРСЛІ! - загримів він.
Дядько Вернон, збліднувши, наче мрець, бурмотів якісь нісенітниці. Геґрід нестямно глянув на Гаррі.
- Але ж ти повинен знати про своїх мамусю й татуся, - сказав він. - Вони знамениті. І ти знаменитий.
- Що? Мої... мої мама й тато справді були знамениті?
- То ти й... то ти й цього не знаєш?.. - Геґрід пригладив розчепіреними пальцями свою гриву, ошелешено втупившись у Гаррі. - То ти не знаєш, хто ти? - зрештою вимовив він.
У дядька Вернона раптом прорізався голос.
- Стоп! - наказав він. - Негайно замовкніть, сер! Я вам забороняю казати що-небудь хлопцеві!
Навіть хтось сміливіший за Вернона Дурслі і той би злякався несамовитого погляду Геґріда, а коли велетень заговорив, кожне його слово бриніло люттю:
- Ти йому нічого не сказав? Ніколи не розповідав, що писалося в листі, який лишив йому Дамблдор? Таж я був там! Я видів, Дурслі, як Дамблдор клав листа! І ти усі ці роки від нього це приховував?