Читать книгу «Сборник "Гаррі Поттер і фiлософський камiнь"» онлайн.
Знайшовши яскраво-червону форму й накинувши зверху мантію, щоб зігрітися, Гаррі нашкрябав Ронові записку, у якій пояснив, де він буде, а тоді зійшов гвинтовими сходами до вітальні, тримаючи на плечі «Німбус-2000». Тільки-но він підступив до отвору за портретом, як на сходах почувся тупіт і там з'явився Колін Кріві, що мчав, стискаючи щось у руці, а на його шиї теліпався фотоапарат.
- Я чув, як хтось назвав твоє ім'я, Гаррі! Дивися, що я маю! Вже надрукував, зараз покажу!
Гаррі очманіло глянув на чорно-білу фотографію, якою розмахував Колін.
На ній Локарт щосили смикав чиюсь руку, в якій Гаррі впізнав свою власну. Він задоволено відзначив, що його двійник на фотографії активно впирався і не бажав з'являтися в полі зору. Зрештою Локарт здався і, важко дихаючи, присів, зіпершись на біле обрамлення фотки.
- Ти мені підпишеш? - нетерпляче запитав Колін.
- Ні, - категорично відрубав Гаррі, озираючись, чи ніхто в кімнаті їх не бачив. - Вибач, Коліне, я поспішаю - тренування з квідичу.
Гаррі поліз у отвір за портретом.
- Ого! Зачекай! Я ще ніколи не бачив, як грають у квідич!
Колін поліз услід.
- Там не буде нічого цікавого, - запротестував Гаррі, але Колін його не слухав, і аж сяяв від збудження.
- Ти наймолодший гравець за останні сто років, правда, Гаррі? Правда? - допитувався Колін, чимчикуючи поруч із ним. - Ти просто геній. Я ще ніколи не літав. Це не важко? А це твоя власна мітла? Вона найкраща з усіх?
Гаррі не знав, як його спекатися. У нього мовби з'явилася страшенно балакуча тінь.
- Я нічого не тямлю у квідичі, - захекано торохтів Колін. - Це правда, що там чотири м'ячі? А два з них гасають довкола і намагаються збити гравців з мітел?
- Так, - важко зітхнув Гаррі і почав пояснювати Колінові складні правила гри у квідич. - Ті м'ячі звуться бладжери. У кожній команді є по два відбивачі, які мають битки, щоб відбивати бладжери у бік суперників. Фред і Джордж Візлі - відбивачі Ґрифіндору.
- А навіщо інші м'ячі? - запитав Колін, спотикаючись, бо дивився на Гаррі, роззявивши рота.
- Ну, квафел - такий великий і червоний - це м'яч, яким забивають голи. По три загоничі в кожній команді кидають квафел один одному й намагаються закинути його в одне з кілець: на кожному кінці поля є три високі стовпи з кільцями вгорі.
- А четвертий м'яч?
- Це золотий снич. Він дуже маленький, дуже швидкий, і його важко зловити. Саме це й має робити ловець, бо гра у квідич закінчується тільки тоді, коли зловлено снич. Ловець, що піймав снича, заробляє для своєї команди сто п'ятдесят очок.
- А ти ґрифіндорський ловець, так? - благоговійно запитав Колін.
- Так, - підтвердив Гаррі.
Тим часом вони вже вийшли з замку і крокували росяною травичкою.
- А ще є воротар. Він захищає стовпи з кільцями. Оце, власне, і все.
Але Колін не переставав засипати Гаррі питаннями, і Гаррі спекався його тільки перед самою роздягальнею. Колін гукнув йому вслід писклявим голосом:
- Я піду займу гарне місце, Гаррі! - і побіг до трибун.
Уся ґрифіндорська команда вже була в роздягальні. Вуд і досі був єдиним, хто по-справжньому прокинувся. Фред і Джордж, з припухлими очима та скуйовдженим волоссям, сиділи біля четвертокласниці Алісії Спінет, яка сперлася на стіну і клювала носом. Навпроти позіхали її колеги-загонички Кеті Бел і Анжеліна Джонсон.
- А ось і Гаррі. Чого ти так затримався? - жваво поцікавився Вуд. - Що ж, я хотів трохи поговорити з вами, перш аніж ми вийдемо на поле. Цього літа я розробив цілком нову тренувальну програму, завдяки якій, мені здається, ми багато чого досягнемо...
Вуд тримав у руках великий аркуш картону зі схемою поля для квідичу, на якій різнокольоровим чорнилом було накреслено багато ліній, стрілок і хрестиків. Він витяг чарівну паличку, вдарив легенько по картону, і стрілки на схемі заповзали, наче гусінь. Вуд почав пояснювати свої нові тактичні задуми, а Фред Візлі тим часом похилився головою на плече Алісії Спінет і захропів.
Пояснення першої схеми тривало мало не двадцять хвилин, але під нею була друга схема, а під другою третя. Поки Вуд без угаву бубонів, Гаррі сидів мов причмелений.
- Отож, - сказав нарешті Вуд, перериваючи сумні мрії Гаррі про те, що саме він з'їв би цієї миті на сніданок, - чи все вам зрозуміле? Є якісь запитання?
- Маю одне питання, Олівере, - сказав Джордж, раптом прокинувшись. - Чому ти не розповів нам це все вчора, коли ми були притомні?