Читать книгу «Сборник "Гаррі Поттер і фiлософський камiнь"» онлайн.

- Тут уже нічим не допоможеш.

- Тоді поясніть... більше, - попросив Гаррі, і Дамблдор усміхнувся.

- Ти був сьомим горокраксом, Гаррі, горокраксом, якого він не мав наміру творити. Він довів свою душу до такого нетривкого стану, що вона розкололася, коли він скоїв те невимовне зло - вбивство твоїх батьків, спробу вбивства дитини. Та з вашого дому вирвалася навіть менша частка його, ніж він думав. Він тоді втратив не лише тіло. Він залишив частинку себе, причеплену до тебе, до вцілілої жертви.

- Гаррі, його знання завжди були жалюгідні й поверхові! Те, чого Волдеморт не цінує, він навіть не намагається збагнути. Про ельфів-домовиків і дитячі казочки, про любов, вірність і невинність Волдеморт нічого не знає і нічого не розуміє. Нічогісінько. Він так і не осягнув тієї істини, що все це має силу більшу, ніж у нього, силу, що сягає за межі всіляких чарів.

- Він узяв твою кров, вірячи, що вона його посилить. Він прийняв у своє тіло крихітну часточку чарів, що їх твоя мати, помираючи, наклала на тебе, щоб захистити. Її жертовні чари живуть у його тілі, і поки вони там, живеш ти сам і живе Волдемортова остання надія.

Дамблдор усміхнувся Гаррі, а Гаррі дивився на нього з подивом.

- І ви це знали? Увесь час?

- Я здогадувався. Але мої здогади переважно справджуються, - радісно повідомив Дамблдор, і досить довгий час вони сиділи мовчки, а істота за їхніми спинами скиглила й тряслася.

- Це ще не все, - сказав Гаррі. - Я ще не все збагнув. Чому моя чарівна паличка зламала ту, що він позичив?

- Щодо цього в мене немає впевненості.

- То спробуйте здогадатися, - запропонував Гаррі, і Дамблдор засміявся.

- Зрозумій, Гаррі, ви з Лордом Волдемортом побували в таких магічних сферах, які досі були нікому не знані й ніким не розвідані. Та мені здається, що сталося щось небувале, таке, що не зміг би передбачити або пояснити Волдеморту жоден майстер чарівних паличок.

- Як ти вже знаєш, Лорд Волдеморт, коли повернув собі людське тіло, сам того не бажаючи, удвоє посилив зв’язок між вами. Часточка його душі і так була поєднана з твоєю, а бажаючи себе зміцнити, він прийняв у себе часточку самопожертви твоєї матері. Якби ж він міг збагнути, якою цілеспрямованою і страхітливою силою наділена ця самопожертва - можливо, він би тоді не посмів торкатися твоєї крові... проте якби він це розумів, то не був би Лордом Волдемортом і нікого б не вбивав.

- Забезпечивши цей подвійний зв’язок, поєднавши ваші долі так тісно, як ніколи за всю історію не були пов’язані між собою двоє чаклунів, Волдеморт вирішив напасти на тебе з чарівною паличкою, що мала спільну з твоєю паличкою серцевину. А тоді, як ми вже знаємо, сталося щось дивне. Серцевини відреагували так, що Лорд Волдеморт, який не знав, що твоя чарівна паличка - близнюк його палички, цього аж ніяк не сподівався.

- Того вечора, Гаррі, він перелякався більше за тебе. Ти змирився, навіть сприйняв можливість своєї смерті, а от Лорд Волдеморт на таке був не здатен. Твоя відвага перемогла, твоя чарівна паличка здолала його паличку. І тут щось відбулося між цими двома паличками, щось таке, що віддзеркалювало стосунки між їхніми господарями.

- Я думаю, що твоя чарівна паличка ввібрала того вечора частину сили і властивостей Волдемортової палички, тобто, можна сказати, що відтепер вона містила в собі частину самого Волдеморта. Тому твоя чарівна паличка впізнала його, коли він гнався за тобою, впізнала чоловіка, спорідненого з нею і водночас її смертельного ворога, тому вона вивергла на нього частину його власних чарів, чарів набагато могутніших, ніж могла витворити Луціусова паличка. Твоя паличка тепер містила в собі твою надзвичайну хоробрість і Волдемортів смертоносний хист. Що проти неї могла вдіяти нещасна паличка Луціуса Мелфоя?

- Якщо моя чарівна паличка була така могутня, то як її змогла зламати Герміона? - запитав Гаррі.

- Мій любий хлопче, ці її дивовижні властивості виявлялися лише в протистоянні з Волдемортом, який так необачно експериментував з найсокровеннішими законами магії. Лише у двобої з ним ця паличка ставала неприродно могутня. А поза тим вона була така сама, як і всі інші чарівні палички... хоч і дуже непогана, поза сумнівом, - лагідно завершив думку Дамблдор.

Гаррі тривалий час, а може, лише кілька секунд, сидів у роздумах. Тут важко було з певністю судити про такі явища, як час.

- Він убив мене вашою чарівною паличкою.

- Він не зумів тебе вбити моєю паличкою, - виправив Дамблдор. - Думаю, ми обидва згодні, що ти не мертвий... хоча, зрозуміло, - додав він, наче побоюючись, що висловився не досить чемно, - я аж ніяк не хочу применшити твоїх, без сумніву, нестерпних страждань.

- Але зараз я почуваюся чудово, - сказав Гаррі, дивлячись на свої бездоганно чисті руки. - А де ж ми є?

- Це я хотів би тебе запитати, - сказав, оглядаючись навколо, Дамблдор. - Де ми, на твою думку, опинилися?

Поки Дамблдор про це не питав, Гаррі не мав ані найменшої гадки. Але тепер у нього раптом з’явилася готова відповідь.

- Це схоже, - поволі проказав він, - на вокзал Кінґс-Крос. Тільки тут він набагато чистіший, безлюдний і немає поїздів.

- Вокзал Кінґс-Крос! - Дамблдор нестримно захихотів. - Це ж треба! Та невже?

- А де ж ми, по-вашому? - розгубився Гаррі.

- Мій любий хлопче, я не знаю. Це ж, як то кажуть, твоя гра.

Гаррі й гадки не мав, що це означає. Дамблдор доводив його до нестями. Гаррі глянув на нього і пригадав питання, значно важливіше, ніж місце їхнього перебування.

- Смертельні реліквії, - сказав він і з радістю побачив, що ці слова стерли усмішку з лиця Дамблдора.