- Благала? Я не благала!
- Я бачила його відповідь. Дуже чемну.
- Ти не мала права читати... - прошепотіла Петунія. - То особистий лист... як ти могла?..
Лілі видала себе, мимохіть зиркнувши туди, де стояв Снейп. Петунія охнула.
- Його знайшов цей хлопець! Ти з цим хлопцем нишпорила в моїй кімнаті!
- Ні... ми не нишпорили... - почала боронитися Лілі. - Северус побачив конверт і не повірив, що маґелка може спілкуватися з Гоґвортсом, от і все! Він каже, що на пошті, мабуть, працюють замасковані чаклуни, які займаються...
- Мабуть, ті чаклуни скрізь пхають свого носа! - вигукнула Петунія, збліднувши. - Почвара! - ще раз обізвала вона сестру й кинулася до батьків...
І знову картинка змінилася. Снейп квапливо йшов коридором «Гоґвортського експреса», що вистукував колесами повз села й поля. Снейп уже перевдягся у шкільну мантію, скориставшись, мабуть, найпершою ж нагодою позбутися свого жахливого маґлівського одягу. Нарешті він зупинився біля купе, в якому їхало кілька галасливих хлопців. У кутку біля вікна сиділа, зіщулившись, Лілі і притискала обличчя до шибки.
Снейп відчинив двері купе й сів навпроти Лілі. Вона глянула на нього й знову відвернулась до вікна. Була заплакана.
- Не хочу з тобою говорити, - сказала вона здавленим голосом.
- Чому?
- Туня мене н-ненавидить. Бо ми побачили того листа від Дамблдора.
- То й що?
Вона зміряла його лютим поглядом.
- А те, що вона моя сестра!
- Вона звичайна... - він вчасно спохопився. Лілі, що саме непомітно витирала очі, його не почула.
- Але ж ми їдемо! - сказав він, не в змозі стримати приємне збудження в голосі. - Оце головне! Ми їдемо в Гоґвортс!
Вона кивнула, витираючи очі, і, попри все, не могла не всміхнутися.
- Добре було б, якби ти потрапила в Слизерин, - Снейп зрадів, що в неї поліпшується настрій.
- Слизерин?
Якийсь хлопець, що досі сидів у купе, не виявляючи ніякого інтересу до Лілі і Снейпа, почувши це слово, повернувся до них, і Гаррі, досі зосереджений лише на двох пасажирах біля вікна, побачив батька. Худорлявий, чорнявий, як і Снейп, однак наділений тою невловимою аурою людини, оточеної любов’ю й піклуванням, чого так явно бракувало Снейпові.
- Хто б ото хотів бути в Слизерині? Я б звідти просто втік. А ти? - запитав Джеймс хлопця, що, відкинувшись, сидів навпроти. Гаррі, здригнувшись, упізнав у ньому Сіріуса. Сіріус навіть не всміхнувся.
- У Слизерині навчалися всі мої рідні, - відповів він.
- Овва! - здивувався Джеймс, - а я думав, що ти нормальний!
Сіріус вишкірився.
- Можливо, я поламаю цю традицію. А куди б ти пішов, якби мав таку можливість?
Джеймс підняв удаваного меча.
- «Ґрифіндор - живуть відважні учні там!» Як і мій тато.
Снейп зневажливо пхикнув. Джеймс напосівся на нього.
- Тобі щось не подобається?