Читать книгу «Сборник "Гаррі Поттер і фiлософський камiнь"» онлайн.
- Ну, звісно, - гордо промовила стара пані. - Ви вже вибачте, але мушу піти йому на підмогу.
Навдивовижу спритно вона вибігла по сходах.
Гаррі подивився на Тонкс.
- Я думав, ви з Тедді у твоєї матері.
- Я не могла витримати невідомості... - зболено пояснила Тонкс. - Вона з ним побуде... а Ремуса ви бачили?
- Він планував вести бійців у наземному бою...
Нічого не кажучи, Тонкс вибігла.
- Джіні, - сказав Гаррі, - мені дуже прикро, але ти теж повинна піти. Ненадовго. А тоді знову повернешся.
Джіні аж зраділа, що може вийти зі сховища.
- А тоді знову повернешся! - крикнув він їй навздогін, на сходи, куди вона метнулася вслід за Тонкс. - Ти мусиш повернутися!
- Хвилинку! - різко сказав Рон. - Ми про когось забули!
- Про кого? - здивувалася Герміона.
- Про ельфів-домовиків, вони ж мають бути внизу на кухні.
- Маєш на увазі, що їх теж треба залучити до бою? - не зрозумів Гаррі.
- Та ні, - заперечив Рон, - я маю на увазі, що їм треба звідси тікати. Вистачить смерті одного Добі. Ми не можемо їм наказати гинути заради нас...
Василіскові ікла посипалися з Герміониних рук, вона підбігла до Рона, обвила його шию руками й міцно поцілувала в губи. Рон кинув ікла й мітлу і відповів їй на цілунок з таким завзяттям, що аж підняв Герміону над підлогою.
- Хіба зараз до цього? - тихим голосом запитав Гаррі, а коли Рон і Герміона ще міцніше злилися в обіймах і аж загойдалися, він підвищив голос: - Алло! Іде війна!
Рон і Герміона нарешті перестали цілуватися, але все ще не випускали одне одного з обіймів.
- Я знаю, старий, - сказав Рон з таким виглядом, ніби щойно отримав удар бладжером у потилицю, - тому, власне, або зараз, або ніколи!
- А про горокракс ви що, забули?! - крикнув Гаррі. - Може б, ви хоч... хоч трохи потерпіли, поки знайдемо діадему?
- Так... справді... вибач... - пробурмотів Рон і, зашарівшись, вони з Герміоною кинулися збирати ікла.
Коли друзі знову піднялися сходами і вийшли в коридор, стало зрозуміло: за ті кілька хвилин, що вони пробули в кімнаті на вимогу, ситуація в замку значно погіршилася. Стіни й стеля здригалися страшніше, ніж до цього. У повітрі висіла курява, а з найближчого вікна Гаррі побачив спалахи зеленого й голубого сяйва так близько до замку, що смертежери, зрозумів він, ось-ось можуть увірватися всередину. Глянувши вниз, Гаррі побачив велета Ґропа, що кудись брів, розмахуючи чимось схожим на кам’яного ґарґуйля, видертого з даху, й обурено ревів.
- Сподіваюся, він добряче їх потовче! - буркнув Рон, а неподалік знову пролунали крики.
- Аби тільки не когось із наших! - почувся чийсь голос. Гаррі озирнувся й побачив Джіні й Тонкс, які стояли з чарівними паличками напоготові біля сусіднього вікна з вибитими шибками. Джіні в нього на очах старанно прицілилася й метнула закляття прямісінько в натовп бійців унизу.
- Молодчинка! - проревів хтось, пробігаючи крізь хмару куряви до них, і Гаррі знову впізнав Еберфорса. Його сиве волосся розвівалося, він вів за собою групку учнів.
- Здається, вони можуть прорвати північний мур, а ще вони привели з собою велетів!
- Ти бачив Ремуса? - гукнула йому навздогін Тонкс.
- Він бився з Дологовим, - крикнув їй Еберфорс, - а потім я його не бачив!
- Тонкс, - сказала Джіні, - Тонкс, я не сумніваюся, що з ним усе гаразд...
Але Тонкс уже зникла в куряві, майнувши вслід за Еберфорсом.