Читать книгу «Сборник "Гаррі Поттер і фiлософський камiнь"» онлайн.
- ...напав, бо йому не вручили тебе, - закінчив за нього Еберфорс, - я не глухий, це чув цілий Гоґсмід. А ви не додумалися затримати кількох слизеринців заручниками? Там же були діти смертежерів, а ви їх просто переправили в безпечне місце. Чи не розумніше було залишити їх тут?
- Це Волдеморта не спинило б, - заперечив Гаррі, - а крім того, ваш брат так не вчинив би.
Еберфорс заскрипів зубами й кудись побіг.
Ваш брат так не вчинив би... але ж це була правда, подумав Гаррі, знову перейшовши на біг. Дамблдор, який так довго захищав Снейпа, ніколи не вимагав би викупу за учнів...
Аж ось нарешті він завернув за останній ріг і, не знаючи, лютувати йому чи радіти, побачив їх - Рона й Герміону з оберемками довгих, вигнутих і брудних жовтуватих предметів. У Рона під пахвою була ще й мітла.
- Де ж ви пропадали? - закричав Гаррі.
- У Таємній кімнаті, - відповів Рон.
- У Таємній... що? - перепитав Гаррі, зупиняючись.
- Це Рон, це його ідея! - важко дихаючи, пояснила Герміона. - Просто блискуча, правда? Ми ж чекали, коли ти пішов, і я сказала Ронові, що навіть як ми ту річ знайдемо, то як її знищити? Ми й чаші ще не позбулися! І тут йому сяйнула ця думка! Про Василіска!
- Про що?
- Про те, що нищить горокракси, - спокійно пояснив Рон.
Гаррі глянув на те, що тримали в руках Рон і Герміона: великі вигнуті ікла, видерті, як він тепер зрозумів, з черепа мертвого Василіска.
- Як же ви туди потрапили? - здивувався він, дивлячись то на ікла, то на Рона. - Там потрібно говорити парселмовою!
- А він і говорив! - прошепотіла Герміона. - Покажи йому, Роне!
Рон жахливо, здушено засичав.
- Так ти робив, відкриваючи медальйон, - вибачливо пояснив він Гаррі. - Я мусив випробувати кілька варіантів, - він скромно стенув плечима, - і врешті-решт ми там опинилися.
- Рон був просто неймовірний! - захоплено сказала Герміона. - Неймовірний!
- Отже... - ледве стримував хвилювання Гаррі. - Отже...
- Отже, ще один горокракс був та загув, - повідомив Рон і вийняв з-під куртки потрощені рештки чаші Гафелпаф. - Це Герміона проштрикнула. Вирішила, що тепер її черга. Вона ще ж не отримувала того кайфу.
- Геніально! - вигукнув Гаррі.
- Та що там, - відмахнувся Рон, утім, явно собою задоволений. - Ну, а які новини в тебе?
На цих словах угорі щось вибухнуло. Вони глянули на стелю, з якої сипався порох, і почули віддалений крик.
- Я знаю, яка на вигляд діадема, і знаю, де вона лежить, - швидко пояснив Гаррі. - Він заховав її саме там, де я колись ховав свій старий підручник з настійок, де всі століттями ховали різні речі. Він думав, що, крім нього, ніхто там не знайде. Ходімо!
Стіни знову здригнулися, а він повів друзів через прихований вхід, а тоді сходами вниз до кімнати на вимогу. Там не було нікого, крім трьох жінок: Джіні, Тонкс і підстаркуватої відьми в поїденому міллю капелюшку, в якій Гаррі відразу впізнав Невілову бабусю.
- А, Поттер, - сказала вона таким тоном, ніби вже давно його чекала. - Скажи, як там ситуація.
- Усе нормально? - запитали одночасно Джіні й Тонкс.
- Та ніби так, - відповів Гаррі. - А в переході до «Кабанячої голови» ще хтось є?
Він знав, що кімната не перетвориться, поки в ній залишається хоч хтось.
- Я нібито була остання, - сказала місіс Лонґботом. - Я ще й заблокувала тунель, бо нерозумно залишати його відкритим, якщо Еберфорс уже покинув шинок. Ти бачив мого внука?
- Він бере участь у битві, - відповів Гаррі.