Читать книгу «Сборник "Гаррі Поттер і фiлософський камiнь"» онлайн.
- Стривай...
Нікова голова погойдувалася над гофрованим коміром, коли він закрутив нею туди-сюди, щось виглядаючи над роїнням учнів.
- Отам, Гаррі, ота молода жінка з довгим волоссям.
Гаррі подивився туди, куди показував Нік прозорим пальцем, і побачив високу привидку. Впіймавши погляд Гаррі, вона підняла брови і відпливла крізь стіну.
Гаррі побіг за нею. Знайшовши двері коридору, в якому вона зникла, побачив її аж у самісінькому кінці. Вона плавно віддалялася.
- Гей... Зачекайте!... Поверніться!
Вона зупинилась і зависла за кілька дюймів над підлогою. Гаррі подумав, що колись вона була вродлива - з волоссям до пояса, у довжелезній, аж волочилася по підлозі, мантії. Водночас вигляд у неї був бундючний і пихатий. Роздивившись її зблизька, він згадав, що кілька разів стикався з нею в коридорах, але ніколи не розмовляв.
- Ви Сіра Пані?
Вона мовчки кивнула головою.
- Привидка рейвенкловської вежі?
- Саме так.
Її тон не обнадіював.
- Прошу вас, мені потрібна допомога. Розкажіть мені все, що знаєте про втрачену діадему.
Холодна посмішка скривила її вуста.
- Боюся, - відвернулась вона, щоб пливти далі, - що я нічим тобі не допоможу.
- ЗАЖДІТЬ!
Він не збирався кричати, але злість і паніка вже його переповнювали. Глянув на годинник, поки вона ширяла перед ним. До півночі лишалося п’ятнадцять хвилин.
- Це терміново! - з люттю сказав він. - Якщо ця діадема в Гоґвортсі, я мушу негайно її знайти!
- Ти далеко не перший учень, що домагається діадеми, - зневажливо процідила вона. - До мене чіплялися цілі покоління учнів...
- Йдеться не про оцінки! - крикнув Гаррі. - Йдеться про Волдеморта... про те, щоб його здолати... чи вас це не цікавить?
Вона не могла почервоніти, але її прозорі щоки потемніли, а голос зазвучав роздратованіше, коли вона відповіла:
- Авжеж, я... та як ти смієш припускати?..
- Тоді поможіть мені!
Вона втрачала самовладання.
- Це... це не питання... - почала вона затинатися. - Діадема моєї матері...
- Вашої матері?
Вона розсердилася на саму себе.
- За життя, - сказала вона негнучким голосом, - я була Геленою Рейвенклов.
- То ви її дочка? Тоді ви маєте знати, що сталося з діадемою!
- Хоч діадема й дарує мудрість, - вона явно намагалася себе опанувати, - та я сумніваюся, що вона допомогла б тобі здолати чаклуна, який називає себе лордом...