Читать книгу «Сборник "Гаррі Поттер і фiлософський камiнь"» онлайн.
- А де Рон? - запитав Гаррі. - Де Герміона?
- Мабуть, пішли вже до Великої зали, - припустив, озираючись, містер Візлі.
- Я щось не помічав, щоб вони повз мене проходили, - засумнівався Гаррі.
- Вони щось згадували про ванну кімнату, - сказала Джіні, - зразу після того, як ти звідси пішов.
- Про ванну кімнату?
Гаррі підійшов до відчинених дверей ванної й подивився. Там було порожньо.
- А ти певна, що вони казали про ван...
Але тут його шрам запалав вогнем, і кімната на вимогу зникла. Крізь високі ковані ворота з крилатими вепрами на колонах по обидва боки, над темними шкільними угіддями він дивився на замок, що сяяв вогнями. Наджіні лежала в нього на плечах. Він був одержимий тим холодним і жорстоким відчуттям мети, що завжди передувало вбивству.
- РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ПЕРШИЙ -
Битва за Гоґвортс
Зачарована стеля Великої зали була темна і всіяна зірками, а внизу за чотирма столами гуртожитків сиділи розкуйовджені учні, дехто в дорожніх плащах, а дехто ще в халатах. Де-не-де мерехтіли перламутрово-білі обриси шкільних привидів. Усі погляди - і живих, і мертвих - були прикуті до професорки Макґонеґел, що промовляла з помосту на чільному місці зали. За її спиною стояли інші викладачі, серед яких вирізнявся золотистий кентавр Фіренце, і члени Ордену Фенікса, що прибули для участі в битві.
- ...евакуація відбудеться під наглядом містера Філча та мадам Помфрі. Старости, за моїм сигналом ви зберете своїх учнів і організовано виведете їх до місця евакуації.
Багато учнів наче скам’яніли. Але коли Гаррі проходив уздовж стін, шукаючи за ґрифіндорським столом Рона й Герміону, з-за гафелпафського столу підвівся Ерні Макмілан і крикнув:
- А якщо ми хочемо залишитись і взяти участь у бою?
Пролунали ріденькі оплески.
- Повнолітні можуть залишитися, - сказала професорка Макґонеґел.
- А що буде з нашими речами? - запитала якась дівчина за рейвенкловським столом. - 3 нашими валізами й совами?
- Часу збирати речі немає, - відповіла професорка Макґонеґел. - Головне, щоб ви самі вийшли звідси живі-здорові.
- А де професор Снейп? - крикнув хтось із слизеринських дівчат.
- Він, як то кажуть, накивав п’ятами, - відповіла професорка Макґонеґел, і ґрифіндорці, гафелпафці й рейвенкловці радісно закричали.
Гаррі йшов залою повз ґрифіндорський стіл, виглядаючи Рона й Герміону. Там, де він проходив, учні озиралися йому вслід і лунав збуджений шепіт.
- Ми вже встановили захист навколо замку, - вела далі професорка Макґонеґел, - та навряд чи він довго протримається, якщо ми його не посилимо. Тому я попрошу вас діяти швидко й спокійно, виконувати все, що ваші старости...
Проте останні її слова потонули в іншому голосі, що луною прокотився в залі. Голос був високий, холодний і чіткий. Не зрозуміло було, звідки він лунає; здавалося, він іде прямо зі стін. Неначе монстр, що століттями дрімав у цих стінах.
- Я знаю, що ви готуєтесь до бою! - серед учнів пролунали крики, дехто хапався за товаришів, з жахом озираючись у пошуках джерела цього звуку. - Ваші зусилля марні. Вам мене не перемогти. Я не хочу вас убивати. Я з великою пошаною ставлюся до гоґвортських викладачів. Не хочу проливати магічну кров.
У залі запала тиша. Вона тиснула на барабанні перетинки, вона була така велика, що не вміщалася в чотирьох стінах.
- Віддайте мені Гаррі Поттера, - пролунав Волдемортів голос, - і ніхто не постраждає. Віддайте мені Гаррі Поттера, і я не зачеплю школи. Віддайте мені Гаррі Поттера, і вам буде щедра винагорода.
- Ваш час минає опівночі.
І знову їх поглинула тиша. Усі голови повернулися до Гаррі, усі очі вп’ялися в нього, а він завмер у тисячах цих невидимих променів. І тут з-за слизеринського столу хтось підвівся, і Гаррі впізнав Пенсі Паркінсон. Вона підняла тремтячу руку й заверещала:
- Та ось же він! Поттер тут! Хапайте його!
Не встиг Гаррі й слова сказати, як усі учні заметушилися. Ґрифіндорці всі як один зірвалися на ноги і стали спинами до Гаррі, а обличчями до слизеринців. Далі встали гафелпафці і, майже одночасно, рейвенкловці, захищаючи своїми тілами Гаррі. Їхні погляди були звернуті до Пенсі, і Гаррі, збентежений і вражений, бачив, як з-під плащів і з рукавів вистромилися чарівні палички.
- Дякую тобі, міс Паркінсон, - холодно кинула професорка Макґонеґел. - Ти перша підеш з цієї зали за містером Філчем. Інші учні вашого гуртожитку можуть вирушати слідом.