Читать книгу «Сборник "Гаррі Поттер і фiлософський камiнь"» онлайн.

- Ніколи, - повторив Гаррі. - У той вечір, коли ваш брат загинув, він випив зілля, що довело його до безумства. Він почав кричати, благати когось невидимого. «Не зашкодь їм, прошу... краще мені завдай болю».

Рон і Герміона не зводили з Гаррі очей. Він досі не розповідав деталей того, що діялось на острівці посеред озера. Події, що сталися після їхнього з Дамблдором повернення у Гоґвортс, цілком затьмарили все попереднє.

- Він думав, що знов опинився у минулому - з вами і з Ґріндельвальдом, я знаю, - сказав Гаррі, пригадуючи, як ридав і благав пощади Дамблдор. - Він думав, що бачить, як Ґріндельвальд калічить вас і Аріану... це були для нього страшні муки, якби ви побачили його тоді, то ніколи б не казали, що він був вільний.

Еберфорс розглядав свої жилаві руки й наче нічого не чув. Після довгої мовчанки сказав:

- Звідки ти можеш знати, Поттере, що ти його цікавив більше, ніж «загальне благо»? Як ти знаєш, що він би не пожертвував тобою так само легко, як і сестричкою?

Наче уламок криги пронизав серце Гаррі.

- Я в це не вірю. Дамблдор любив Гаррі, - сказала Герміона.

- Чого ж він тоді не порадив йому заховатися? - відрізав Еберфорс. - Чого ж не підказав, як урятуватись, як вижити?

- Бо іноді, - відповів Гаррі, перш ніж Герміона зібралася з думками, - треба думати про щось більше, ніж власна безпека! Іноді потрібно думати про загальне благо! Бо це війна!

- Тобі ж тільки сімнадцять, хлопче!

- Я повнолітній і боротимусь далі, навіть якщо ви здалися!

- Хто сказав, що я здався?

- «Ордену Фенікса немає», - повторив його слова Гаррі. - «Відомо-Хто переміг, це кінець, а хто вдає, ніби цього не сталося, дурить сам себе».

- Я не кажу, що мені це подобається, але це правда!

- Ні, неправда, - заперечив Гаррі. - Ваш брат знав, як знищити Відомо-Кого, і передав це знання мені. Я не зупинюся, поки не переможу... або не помру. Не думайте, ніби я не знаю, чим це все може закінчитись. Я вже багато років це знаю.

Він очікував, що Еберфорс почне глузувати чи сперечатися, але той промовчав, хіба що спохмурнів ще дужче.

- Нам треба потрапити в Гоґвортс, - знову повторив Гаррі. - Якщо ви не можете нам допомогти, то ми дочекаємося світанку, дамо вам спокій і самі знайдемо вихід. Але якщо ви можете допомогти... то зараз непогана нагода про це сказати.

Еберфорс прикипів до крісла й дивився на Гаррі такими схожими на братові очима. Нарешті прокашлявся, встав, обійшов столик і підійшов до портрета Аріани.

- Ти знаєш, що робити, - сказав він.

Вона всміхнулася, відвернулась і кудись пішла, але не так, як це завжди роблять персонажі інших портретів - за край рами - ні, вона пішла довгим тунелем, намальованим за її спиною. Вони дивилися, як віддаляється худорлява постать, поки її не поглинула темрява.

- Е-е... що?.. - почав було Рон.

- Туди зараз веде лише один шлях, - пояснив Еберфорс. - Усі старі таємні переходи зараз перекрито з обох боків, дементори стоять на всіх мурах, а в самій школі, як я знаю зі своїх джерел, ходять патрулі. Школу ще ніколи так потужно не охороняли. Не знаю, як ви собі думаєте щось зробити, потрапивши всередину, коли Снейп - директор, а та парочка Керроу - його заступники?.. Втім, вам видніше. Ви ж кажете, що готові вмерти.

- Ой, що це?.. - насупилася Герміона, дивлячись на Аріанин портрет.

Наприкінці намальованого тунелю знову з’явилася крихітна біла цяточка, і стало видно, що це повертається Аріана, з кожним кроком більшаючи. Та вона йшла не сама - з нею був ще хтось, вищий за неї, що кульгав поруч, помітно схвильований. Волосся в нього було довжелезне, на обличчі яріли глибокі рани, а одяг був пошматований і подертий. Постаті наближались, більшали, і нарешті на портреті стало видно тільки голови й плечі. Потім увесь портрет відхилився від стіни, наче маленькі дверцята, відкриваючи вхід у справжній тунель. І з нього виліз не хто інший, як Невіл Лонґботом - з довжелезним волоссям, порізаним лицем і в подертому одязі. Він зістрибнув з каміна й радісно вигукнув:

- Я знав, що ти прийдеш! Я знав це, Гаррі!

- РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ -

Втрачена діадема

- Невіле... що за виг... як?..

Однак Невіл уже помітив Рона з Герміоною й пригортав їх до себе, захоплено щось вигукуючи. Що довше дивився Гаррі на Невіла, то краще роздивлявся, в якому той кепському стані. Одне око розпухле й жовто-фіолетове, обличчя порізане, та й уся його занедбаність свідчила, що він зараз живе в суворих умовах. Та попри все, Невілове пом’яте лице світилося щастям, коли він випустив з обіймів Герміону і знову сказав:

- Я знав, що ви прийдете! Увесь час казав Шеймусові, що рано чи пізно так буде!

- Невіле, що з тобою?