Читать книгу «Сборник "Гаррі Поттер і фiлософський камiнь"» онлайн.
- Ти... приповз... сюди... через... місяці... місяці... де моя чарівна паличка?
Вона була готова вирвати її в Гаррі з рук, і той інстинктивно відреагував.
- Протеґо!
Між Роном і Герміоною виріс невидимий щит. Наштовхнувшись на нього, вона впала спиною на підлогу. Випльовуючи з рота волосся, знову зірвалася на ноги.
- Герміоно! - вигукнув Гаррі. - Та вгамуйся...
- Не вгамуюся! - закричала вона. Гаррі ще не бачив її в такому дикому стані; вона просто знавісніла.
- Віддай мою чарівну паличку! Віддай мені паличку!
- Герміоно, будь ласка, не...
- Не кажи мені, що я маю робити, Гаррі Поттер! - репетувала вона. - Не смій! Віддай паличку! А ТИ!
Вона звинувачувальним жестом показувала на Рона, мовби збиралася його проклясти, і Гаррі не здивувався, що Рон відсахнувся від неї на кілька кроків.
- Я бігла за тобою! Кликала тебе! Благала, щоб ти повернувся!
- Я знаю, - пробелькотів Рон. - Герміоно, мені так жаль, пробач...
- А, тобі жаль!
Вона пронизливо й нестримно зареготала. Рон зиркнув на Гаррі, шукаючи в нього підтримки, та Гаррі тільки безпомічно скривився.
- Ти повернувся через місяці... місяці... і думаєш, що все буде чудово, якщо ти просто скажеш «пробач»?
- А що ж мені ще казати? - крикнув Рон, і Гаррі зрадів, що Рон почав нарешті захищатися.
- Я навіть не знаю! - з ядучим сарказмом заволала Герміона. - Ану, подумай, Роне, напружся хоч на кілька секунд...
- Герміоно, - втрутився Гаррі, вважаючи це вже за удар нижче пояса, - він щойно мене врятував...
- Мені начхати! - верескнула вона. - Начхати, що він там зробив! Стільки часу! Та ми вже давно могли загинути...
- Я знав, що ви не загинули! - загорлав Рон, уперше її перекричавши, і підступив так близько, наскільки дозволяло закляття «щит». - Про Гаррі постійно пише «Віщун», про нього говорять по радіо, вас скрізь шукають, ходять чутки й дурнуваті балачки. Та якби ви загинули, я зразу б про це довідався. Ви просто не уявляєте, як це було...
- Як це було тобі?
Вона верещала на таких високих регістрах, що ще трохи - і ніхто, крім кажанів, її, мабуть, не почув би. Обурення її сягло апогею, вона на мить навіть утратила дар мови, і Рон миттю скористався з паузи.
- Я захотів повернутись тієї ж миті, як роз’явився, але нарвався на банду хапунів, Герміоно, й нікуди вже не міг піти!
- Банду кого? - перепитав Гаррі, а Герміона впала в крісло, так міцно схрестивши ноги й руки, що, здавалося, не зможе їх роз’єднати ще кілька років.
- Хапунів, - повторив Рон. - Ці банди скрізь, прагнуть заробити трохи золота, хапаючи маґлородців і зрадників роду, міністерство призначило винагороду за кожного впійманого. Я був сам, та ще й шкільного віку на вигляд, і вони страшенно зраділи, думали, що я маґлородець, що я переховуюсь. Довелося задурити їм голови, щоб не потягли в міністерство.
- І що ж ти їм наплів?
- Сказав, що я Стен Шанпайк. Перше, що прийшло в голову.
- І вони повірили?
- Та вони такі тупі! Один точно був наполовину троль, судячи зі смороду...
Рон зиркнув на Герміону, сподіваючись, що цей маленький жарт розм’якшить їй серце, але вона й далі дивилася з кам’яним обличчям, не розплітаючи рук.