Читать книгу «Сборник "Гаррі Поттер і фiлософський камiнь"» онлайн.
- Тобі теж потрібні всі книжки Локарта! - здивувався він. - Новий професор із захисту від темних мистецтв, мабуть, великий його шанувальник - чи, радше, таки шанувальниця.
Тут Фред перехопив мамин погляд і відразу зосередився на варенні.
- Це стільки грошей піде, - сказав Джордж, зиркнувши на батьків. - Локартові книжки такі дорогі...
- Нічого, купимо, - заспокоїла його місіс Візлі, хоч і виглядала стурбовано. - Думаю, що для Джіні ми майже все знайдемо в комісійній крамниці.
- О, то цього року і ти йдеш до Гоґвортсу? - запитав Гаррі.
Джіні кивнула, зашарівшись аж до кінчиків своїх рудих кіс, і встромила лікоть у масло. На щастя, ніхто, окрім Гаррі, цього не помітив, бо саме тієї миті з'явився Персі, Ронів старший брат. Він уже вдягнувся у плетений гольф, а на його грудях красувався значок гоґвортського старости.
- Усім доброго ранку! - бадьоро привітався Персі. - Гарний день!
Він сів на єдиний вільний стілець, але майже відразу підскочив, діставши з-під себе вилинялий сірий віничок з пір'їн для змітання пилюки, - принаймні, так здавалося Гаррі, аж поки він побачив, що той віничок дихає.
- Ерола! - вигукнув Рон, забираючи від Персі охлялу сову й витягаючи листа у неї з-під крила. - Нарешті!.. Тут відповідь від Герміони. Я їй писав, Що ми збираємося рятувати тебе від Дурслів.
Рон відніс Еролу на сідало біля дверей і намагався її там примостити. Проте Ерола відразу впала Додолу, і тоді Рон поклав її на раковину, бурмочучи: Безнадійна...» Далі розгорнув Герміониного листа і прочитав його вголос:
- Чудово, ми також поїдемо і придбаємо вам усе необхідне, - сказала місіс Візлі, прибираючи зі столу. - Що ви сьогодні робите?
Гаррі, Рон, Фред і Джордж планували вийти на пагорб, де був невеличкий вигін, що належав родині Візлів. Вигін був обсаджений деревами, тож був закритий від села і там можна було пограти в квідич, коли не залітати, звичайно, надто високо. Хлопці не брали справжніх квідичних м'ячів, які могли б утекти й полетіти до села, а жбурляли один одному яблука й ловили їх. По черзі вони випробували Гаррін «Німбус-2000», що був, безперечно, найкращою мітлою; старий Ронів «Метеор» часто випереджали навіть метелики.
За яких п'ять хвилин хлопці вже піднімалися на пагорб, несучи на плечах мітли. Вони й Персі запитували, чи не хоче він піти з ними, але той відповів, що має забагато справ. Гаррі поки що бачився з Персі тільки за обіднім столом; решту часу той проводив, зачинившись у своїй кімнаті.
- Хотів би я знати, що він робить, - спохмурнів Фред. - Він сам не свій. Результати його іспитів прийшли за день до твого прибуття: дванадцять С.О.В., а він навіть не зрадів.
- С.О.В., тобто Середніх Оцінок Взірцевого учня, - пояснив Джордж, зауваживши здивований погляд Гаррі. - Білл теж колись мав дванадцять. Треба щось робити, бо скоро будемо мати в родині ще одного старосту школи. Я, мабуть, не переживу такої ганьби.
Білл був найстарший серед братів Візлі. Він і Чарлі, що був молодший від нього, уже закінчили Гоґвортс. Гаррі ніколи їх не бачив, але знав, що Чарлі досліджує драконів у Румунії, а Білл працює в Єгипті представником «Ґрінґотсу» - чаклунського банку.
- Не знаю, як цього року батьки зможуть купити нам усе для школи, - засумнівався Джордж. - П'ять комплектів Локартових книжок! А Джіні ще потрібна мантія, паличка й таке інше.
Гаррі мовчав. Він зніяковів. У підземному сейфі «Ґрінґотсу» в Лондоні зберігалися чималі гроші, що їх лишили йому батьки. Ці гроші, звичайно, були дійсні тільки в світі чарівників: у маґлівських крамницях годі було щось купити за ґалеони, серпики і кнати. Він ніколи не казав Дурслям про свій банківський рахунок у «Ґрінґотсі», бо припускав, що звістка про цілу купу золота змусила б їх забути навіть про свій страх перед чарами.
Наступної середи місіс Візлі розбудила їх усіх ще вдосвіта. Нашвидкуруч поснідавши канапками з шинкою (по п'ять-шість на кожного), вони натягли куртки, а місіс Візлі зазирнула у квітковий горщик, який зняла з полички над кухонним каміном.
- Уже мало залишилось, Артуре, - зітхнула вона. - Треба сьогодні докупити ще... Ну що ж - першими - гості! Гаррі, дорогенький, бери!
І вона подала йому горщик.
Гаррі здивовано глянув на всіх.
- А щ-що я маю робити? - спитав він, затинаючись.
- Він же ніколи не мандрував із порошком флу, - здогадався Рон. - Вибач, Гаррі, я й забув.
- Ніколи? - здивувався містер Візлі. - А як ти потрапив на алею Діаґон, де купував торік речі для школи?
- На метро...
- Справді? - захоплено вигукнув містер Візлі. - І там були екскалатори? А як вони...
- Артуре, не тепер, - урвала його місіс Візлі й заговорила до Гаррі: - Любий мій, мандрувати з порошком флу значно швидше, але ж, боже мій, якщо ти ніколи не вживав його раніше...
- Мамо, він упорається! - запевнив Фред. - Гаррі, спершу подивися на нас.
Він набрав із горщика дрібку блискучого порошку, підійшов до каміна і жбурнув порошок у вогонь.