Читать книгу «Сборник "Гаррі Поттер і фiлософський камiнь"» онлайн.
Надзвичайно обережно вони вийшли на ґаночок перед дверима. З того боку вкритої ранковою імлою площі стежили за будинком два смертежери. Герміона спершу роз’явилася з Роном, а тоді повернулася по Гаррі.
Після короткого проміжку темряви й душняви Гаррі опинився в крихітному провулочку, де, за планом, мав початися перший етап їхньої операції. Там не було нікого й нічого, крім кількох великих баків для сміття. Перші міністерські працівники раніше восьмої години не з’являлися.
- Ну що ж, - зиркнула на годинник Герміона. - Вона має тут бути хвилин за п’ять. Коли я її приголомшу...
- Ми знаємо, Герміоно, - буркнув Рон. - Але мені здавалося, що перед тим, як вона прийде, нам треба відімкнути двері...
Герміона аж пискнула.
- Я трохи не забула! Відійдіть...
Вона навела чарівну паличку на розписані графіті протипожежні двері з висячим замком, і двері з гуркотом розчахнулися. Темний коридор за ними вів, як вони вже знали завдяки своїм розвідувальним вилазкам, до порожнього театру. Герміона потягла двері на себе, щоб здавалося, ніби вони також замкнені.
- А тепер, - звернулася вона до своїх напарників у провулочку, - ми знову накинемо плащ...
- ...і зачекаємо, - договорив за неї Рон, накинув плащ Герміоні на голову, наче завісу на клітку з папужкою, і скосив очі на Гаррі.
Не минуло й хвилини, як легенько ляснуло і маленька міністерська відьма з розкуйовдженим сивим волоссям роз’явилася за фут від них, кліпаючи очима від яскравого світла, бо з-за хмари саме вийшло сонце. Та не встигла вона насолодитися цим неочікуваним теплом, як Герміона влучила їй у груди безмовним приголомшливим закляттям - і відьма беркицьнула на землю.
- Молодчина, Герміоно, - похвалив Рон, виходячи з-за сміттєвого бака біля дверей театру. Гаррі тим часом зняв плащ-невидимку. Разом вони занесли маленьку відьму в темний перехід, що вів за лаштунки. Герміона висмикнула з її голови кілька волосинок і кинула у колбу з каламутною багатозільною настійкою, яку витягла з вишитої бісером сумочки. Рон тим часом обнишпорив сумочку маленької відьми.
- Це Мафальда Гопкірк, - повідомив він, читаючи візитівку, з якої випливало, що їхня жертва працює асистенткою у відділі боротьби з надуживанням чарами. - На, Герміоно, візьми. І жетони теж.
Він передав їй кілька золотих монеток з викарбуваними на них літерами «М.М.», які були у відьми в гаманці.
Герміона випила багатозільну настійку приємного бузкового кольору й за кілька секунд перетворилася на копію Мафальди Гопкірк. Зняла з Мафальди й начепила собі на носа окуляри, а Гаррі зиркнув на годинник.
- Треба спішити, бо містер «техслужба» буде з секунди на секунду.
Вони швидко зачинили двері, ховаючи за ними справжню Мафальду. Гаррі й Рон накинули плащ-невидимку, а Герміона залишилась чекати на видноті. Минуло кілька секунд, і знову ляснуло - перед ними виник маленький, схожий на тхора, чаклун.
- О, вітаю, Мафальдо.
- Доброго ранку! - озвалася Герміона тремтячим голосом. - Як здоров’я?
- Та не дуже, правду кажучи, - відповів чимось страшенно засмучений маленький чаклун.
Герміона з чаклуном подалися до центрального входу, Гаррі з Роном, крадучись, ішли за ними.
- Це в тебе через погоду, - перебила Герміона маленького чаклуна, що спробував у деталях описати всі свої болячки. Найважливіше було не дати йому вийти на вулицю. - Ось, на цукерку...
- Е-е? Та ні, дякую...
- Бери-бери! - доволі агресивно потрусила Герміона в нього перед лицем торбинкою з батончиками. Маленький чаклун аж злякався, однак узяв одного батончика.
Ефект був миттєвий. Щойно батончик торкнувся його язика, як чаклун почав блювати так несамовито, що й не помітив, як Герміона видерла з його маківки пучечок волосся.
- Ой лихо! - забідкалася вона, поки він загиджував провулочок блювотинням. - Краще візьми сьогодні відгул!
- Ні... ні! - він задихався і блював, намагаючись іти, але не міг ступити й кроку. - Я мушу... сьогодні... мушу піти...
- Та це дурість! - занепокоїлася Герміона. - Не можна тобі працювати в такому стані... треба поїхати в лікарню Святого Мунґа, хай тобі поставлять діагноз!
Чаклун упав, став рачки й попробував так лізти на центральну вулицю.
- Тобі не можна з’являтися в такому вигляді на роботі! - крикнула Герміона.
Нарешті він, здається, визнав її правоту. Використавши скривлену від огиди Герміону як підпору для повернення у вертикальне положення, він крутнувся на місці й щез, нічого не лишивши по собі, крім портфеля, якого Рон встиг вихопити у нього з рук, та кількох летючих згустків блювотиння.