Читать книгу «Сборник "Гаррі Поттер і фiлософський камiнь"» онлайн.
- Замкни двері, - звелів він їй, - а ти, Роне, погаси світло.
Він дивився на паралізованого Дологова й швидко міркував. Клацнув замок у дверях. Рон світлогасником занурив кав’ярню в темряву. Гаррі чув, як ті чоловіки, що перед цим дражнилися з Герміони, чіпляються на вулиці до якоїсь іншої дівчини.
- Що нам з ними робити? - прошепотів у темряві Рон до Гаррі, а тоді ще тихіше додав:
- Повбивати їх? Вони б нас повбивали. Щойно ледь це не зробили.
Герміона здригнулася й відступила на крок. Гаррі труснув головою.
- Просто зітремо їм пам’ять, - сказав він. - Так буде краще, бо тоді ми зіб’ємо їх усіх зі сліду. Якщо ж ми цих повбиваємо, то стане ясно, що ми тут були.
- Як скажеш, - полегшено зітхнув Рон. - Тільки я ще ні разу не насилав чарів забуття.
- Я теж, - додала Герміона, - хоч знаю це теоретично.
Вона глибоко вдихнула, щоб заспокоїтись, націлилась чарівною паличкою Дологову в лоб і проказала:
- Забуттятус.
Одразу ж очі в Дологова стали несфокусовані й сонні.
- Блискуче! - зрадів Гаррі й поплескав її по спині. - Тепер візьмися за другого й за офіціантку, а ми з Роном поприбираємо.
- Поприбираємо? - оглянув Рон напівзруйновану кав’ярню. - Навіщо?
- Думаєш, їм не стане цікаво, що тут сталося, коли вони опритомніють у кав’ярні, яка наче побувала під бомбами?
- А, так, ясно...
Рон трохи помучився, доки спромігся витягти з кишені чарівну паличку.
- Не дивно, що вона застрягла! Герміоно, ти запакувала мої старі джинси, вони вже на мене малі.
- Ой, вибач, - прошипіла Герміона, відтягуючи офіціантку подалі від вікна, і Гаррі почув, як вона бурмоче пропозицію, куди мав би запхати свою паличку Рон.
Повернувши кав’ярню до попереднього стану, друзі затягли смертежерів назад у їхню кабінку й посадовили їх, попритулявши до стін, один навпроти одного.
- Як же вони нас знайшли? - не вгавала Герміона, дивлячись на непритомних смертежерів. - Як дізналися, де ми?
Вона глянула на Гаррі.
- Гаррі... ти не думаєш, що на тобі й досі є твій Слід?
- Це неможливо, - заперечив Рон. - За чаклунським законодавством Слід припиняє свою дію в сімнадцять років, його не можна вчепити на дорослу людину.
- Це ти так знаєш, - засумнівалася Герміона. - А що, як смертежери знайшли спосіб почепити Слід на сімнадцятирічного?
- Але ж за минулу добу біля Гаррі не було жодного смертежера. Хто міг почепити на нього Слід?
Герміона нічого не відповіла. Гаррі відчув себе заразним, нечистим: невже смертежери й справді знайшли його саме так?
- Якщо я не можу користуватися чарами, і ви не можете користуватися чарами біля мене, не виказуючи нашого місця перебування... - почав було він.
- Ми тебе не покинемо! - твердо урвала його Герміона.
- Нам треба знайти надійну схованку, - сказав Рон. - Щоб усе обміркувати.
- Площа Ґримо, - запропонував Гаррі.