Читать книгу «Сборник "Гаррі Поттер і фiлософський камiнь"» онлайн.

- Ой, та ну тебе! - одразу відреагувала місіс Візлі. - Я ж не те мала на увазі... твоя безпека набагато важливіша! До речі, Гаррі, я хотіла спитати, як ти збираєшся святкувати свій день народження. Сімнадцять років - це важлива дата...

- Я не хочу зайвого галасу, - швидко пояснив Гаррі, уявляючи цей додатковий тягар для них усіх. - Справді, місіс Візлі, цілком вистачить звичайної вечері... це ж якраз напередодні весілля...

- Ну, дивись мені. Я б хотіла запросити Ремуса й Тонкс, можна? А що скажеш про Геґріда?

- Було б добре, - зрадів Гаррі. - Тільки нащо вам зайва морока.

- Та що ти таке кажеш,... яка там морока...

Вона окинула його довгим пильним поглядом, сумно всміхнулася й пішла. Гаррі дивився, як вона змахнула чарівною паличкою біля мотузки для сушіння білизни, як вологе прання вистрибнуло з кошика й само розвісилось, і раптом відчув, що його гризе сумління за всі ті незручності й увесь той біль, що він їй завдав.

- РОЗДІЛ СЬОМИЙ -

Заповіт Албуса Дамблдора

Він брів по гірській дорозі, омитій холодно-синім світанковим сяйвом. Далеко внизу, повите туманом, лежало село. Чи той чоловік, якого він шукав, там? Чоловік, такий йому потрібний, що ні про що інше він не міг і думати; чоловік, який знав відповідь на те, що його турбувало...

- Гей, прокидайся.

Гаррі розплющив очі. Він знову лежав на розкладачці в брудній Роновій кімнатці на горищі. Сонце ще не зійшло, і в кімнатці було досить темно. Левконія спала, сховавши голівку під крихітне крильце. Шрам на Гарріному чолі поколював.

- Ти бурмотів крізь сон.

- Справді?

- Ага. «Ґреґорович». Весь час повторював «Ґреґорович».

Гаррі був без окулярів, і Ронове обличчя трохи розпливалося.

- Який Ґреґорович?

- Хіба я знаю? Це ж ти казав.

Гаррі замислився, потираючи лоба. Йому здавалося, що він десь чув це ім’я, однак не міг пригадати де.

- Здається, його шукає Волдеморт.

- Йому не позаздриш, - співчутливо сказав Рон.

Гаррі сидів на ліжку і розтирав шрам, остаточно прокинувшись. Намагався пригадати, що саме бачив уві сні, проте в уяві виникали тільки гори на обрії та обриси маленького села в глибокій долині.

- Думаю, він за кордоном.

- Хто, Ґреґорович?

- Волдеморт. Думаю, він десь за кордоном, шукає Ґреґоровича. На Британію це було не схоже.

- Ти знову зазирав йому в голову?

Голос у Рона був стурбований.

- Тільки не кажи, будь ласка, Герміоні, - попросив Гаррі. - Хоча як вона може заборонити мені бачити сни...

Дивився на клітку з маленькою Левконією і думав... чому ім’я «Ґреґорович» йому знайоме?

- Здається, - проказав помалу, - він якось пов’язаний з квідичем. Тільки я не можу... не можу згадати, як саме.

- З квідичем? - перепитав Рон. - Може, ти про Ґорґовича?

- Про кого?