Читать книгу «Сборник "Гаррі Поттер і фiлософський камiнь"» онлайн.
- Як ти почуваєшся, Джорджику? - прошепотіла місіс Візлі.
- Наче святий, - пробурмотів він.
- Що з ним таке? - перелякано прохрипів Фред. - Струс мозку?
- Наче святий, - повторив Джордж, розплющуючи очі й дивлячись на брата. - Бачиш... я тепер просвітлений. Бо маю просвіт, Фред. Зрозумів?
Місіс Візлі заридала з новою силою. Бліде Фредове обличчя розчервонілося.
- Жалюгідно, - пирхнув він. - Примітивно! Знаючи стільки анекдотів і жартів про вухо, вибрати якийсь просвіт?
- Зате, - усміхнувся Джордж заплаканій матері, - тепер ти, мамо, нас розрізнятимеш.
Він роззирнувся по кімнаті.
- Здоров, Гаррі... ти ж Гаррі, правда?
- Так, це я, - підтвердив Гаррі, підходячи до дивана.
- Принаймні ти прибув сюди цілий, - сказав Джордж. - А чому біля ліжка хворого не видно Рона й Білла?
- Вони ще не повернулися, - пояснила місіс Візлі. Джорджева усмішка зів’яла. Гаррі подивився на Джіні й жестом попросив її вийти з ним з кімнати. Коли вони проминали кухню, вона тихенько сказала:
- Рон і Тонкс мали б уже повернутися. Їм добиратися було недовго, бо тітка Мюріель мешкає не так далеко звідси.
Гаррі нічого не сказав. Він постійно відганяв від себе страх, з перших хвилин у «Барлозі», проте зараз нестерпний жах його огортав, залазив під шкіру, пульсував у грудях, не давав дихати. Коли вони зійшли з ґанку на темне подвір’я, Джіні взяла його за руку.
Кінґслі крокував туди-сюди, глипаючи в небо щоразу, як розвертався. Гаррі пригадав дядька Вернона, який мільйон років тому так само крокував по кімнаті. Геґрід, Герміона і Люпин стояли пліч-о-пліч, мовчки дивлячись угору. Ніхто й не озирнувся, коли Гаррі та Джіні долучилися до їхньої мовчазної нічної вахти.
Хвилини здавалися роками. Від найменшого подуву вітерцю всі аж підскакували й прислухалися до шелесту куща чи дерева в надії, що з-під нього, відгортаючи листя, вибереться ще хтось із відсутніх членів Ордену, живий і неушкоджений...
І тут прямісінько над ними з’явилася мітла, що стрімко мчала до землі...
- Це вони! - заволала Герміона.
Тонкс приземлилася з довгим ковзанням, розкидаючи за собою грудки землі й камінчики.
- Ремусе! - крикнула Тонкс, падаючи з мітли прямо Люпинові в обійми. Його бліде обличчя закам’яніло; йому, здавалося, відняло мову.
Рон очманіло побрів до Гаррі й Герміони.
- Ти жива, - встиг він пробурмотіти, перш ніж Герміона міцно його обняла.
- Я думала... я думала...
- Я в нормі, - поплескав її по спині Рон. - Нормально все.
- Рон був просто чудовий, - лагідно сказала Тонкс, послаблюючи свої обійми Люпина. - Неймовірний. Приголомшив одного смертежера прямо в голову, а ви спробуйте на льоту влучити з мітли в рухому ціль...
- Це правда? - пильно глянула на Рона Герміона, не випускаючи його з обіймів.
- Завжди цей здивований тон, - трохи роздратовано буркнув Рон, вивільняючись. - Ми останні повернулись?
- Ні, - відповіла Джіні, - ще й досі чекаємо Білла з Флер та Дикозора з Манаданґусом. Піду скажу мамі з татом, що ти живий...
Вона побігла в дім.
- Чого ви затрималися? Що сталося? - сердито запитав Люпин у Тонкс.