Читать книгу «Сборник "Гаррі Поттер і фiлософський камiнь"» онлайн.
- Тільки Гаррі, Геґрід та ми з Джорджем.
Герміона затулила руками рота, щоб ніхто не чув, як вона застогнала.
- Що було з тобою? - запитав у Кінґслі Люпин.
- П’ятеро гналися, двох поранив, одного, можливо, вбив, - скоромовкою протарабанив Кінґслі, - і ще ми бачили Відомо-Кого, він долучився до погоні напівдорозі, але досить швидко зник. Ремусе, він уміє...
- Літати, - договорив за нього Гаррі. - Я теж його бачив, він гнався за нами з Геґрідом.
- Тепер ясно, чому він зник... погнався за тобою! - вигукнув Кінґслі. - А я не зрозумів, чого це він пропав. А що його змусило обрати іншу жертву?
- Гаррі занадто чемно повівся зі Стеном Шанпайком, - пояснив Люпин.
- Зі Стеном? - перепитала Герміона. - Я думала, він у Азкабані.
Кінґслі невесело гмикнув.
- Герміоно, там явно сталася масова втеча, але в міністерстві, мабуть, це все зам’яли. Я бачив Траверса - у нього злетів каптур, коли я в нього влучив закляттям - а він теж мав би бути там. А що було з тобою, Ремусе? Де Джордж?
- Йому відірвало вухо, - сказав Люпин.
- Вухо?! - зойкнула Герміона.
- Снейпова робота, - додав Люпин.
- Снейпова? - вигукнув Гаррі. - Ви не казали...
- У нього під час гонитви злетів каптур. «Сектумсемпра» - це Снейпів коник. Я не зміг йому відплатити, бо мусив тримати пораненого Джорджа на мітлі - він утратив багато крові.
Запала тиша, всі четверо глянули в небо. Там не було ані найменшого руху. Зірки дивилися на них незворушно й байдуже, і їх не заступали летючі постаті їхніх друзів. Де Рон? Де Фред і містер Візлі? Де Білл, Флер, Тонкс, Дикозор і Манданґус?
- Гаррі, поможи! - хрипко гукнув Геґрід, бо знову застряг у дверях. Радий, що може відвернути думки від сумного, Гаррі визволив Геґріда і подався через порожню кухню до вітальні, де місіс Візлі та Джіні лікували Джорджа. Місіс Візлі уже зупинила кровотечу, і в світлі лампи Гаррі виразно бачив зяючу діру там, де було Джорджеве вухо.
- Як він?
Місіс Візлі озирнулася й пояснила:
- Я не зможу відростити вуха, бо його знищено темною магією. Та могло бути й гірше... він хоч живий.
- Так, - погодився Гаррі. - Слава Богу.
- Я чула, ще хтось прибув на подвір’я? - поцікавилася Джіні.
- Герміона й Кінґслі, - відповів Гаррі.
- Слава Богу, - прошепотіла Джіні. Вони подивилися одне на одного. Гаррі захотів її обійняти, притулити до себе, не переймаючись присутністю місіс Візлі, та не встиг він скоритися цьому пориву, як з кухні почувся гуркіт падіння.
- Кінґслі, я доведу, хто я такий, як побачу сина, а зараз відійди, бо гірше буде!
Гаррі ще не чув, щоб містер Візлі так кричав. Він увірвався у вітальню, лисина блищала від поту, окуляри на носі перекосилися. Фред забіг за ним, обидва були бліді, проте цілі й неушкоджені.
- Артуре! - заридала місіс Візлі. - Ой, слава тобі Господи!
- Як він?
Містер Візлі упав навколішки біля Джорджа. Уперше, відколи Гаррі знав Фреда, той не міг сказати ні слова. Він уп’явся очима в братову рану, наче не міг повірити в побачене.
Ніби відчувши прихід брата-близнюка та батька, Джордж поворухнувся.