Читать книгу «Сборник "Гаррі Поттер і фiлософський камiнь"» онлайн.
- Краще піду й перевірю, - зірвався на ноги Гаррі.
Він вискочив з вітальні й помчав по восьмому поверсі, не зустрівши нікого, крім Півза, що линув у протилежний бік; привид буденно метнув у Гаррі кілька шматочків крейди і голосно заґелґотав, ухиляючись від Гарріного оборонного пристріту. Коли Півз зник, у коридорах знову запанувала тиша; до відбою залишалося всього чверть години, і більшість учнів порозходилися по своїх вітальнях. І тут Гаррі почув вереск і гуркіт. Він завмер і прислухався.
- Як... ти... смієш... а-а-а-а-ай!
Шум долинав з найближчого коридору; Гаррі кинувся на звук з чарівною паличкою напоготові, завернув за ріг і побачив, що на підлозі лежить професорка Трелоні, голову якої накривала одна з її численних шалей. Навколо неї валялися пляшки з хересом, до того ж одна розбита.
- Пані професорко...
Гаррі підбіг до вчительки й допоміг їй підвестися. Разки її блискучого намиста заплуталися за окуляри. Вона голосно гикнула, пригладила волосся й сперлася на руку свого рятівника.
- Що сталося, пані професорко?
- Якби ж я знала! - пронизливо вигукнула вона. - Я собі прогулювалася, обмірковуючи деякі темні знамення, що їх зуміла побачити...
Але Гаррі слухав її не дуже уважно. Він раптом усвідомив, де саме вони стояли: праворуч висів гобелен з танцюючими тролями, а ліворуч тяглася та гладенька й непроникна ділянка кам’яної стіни, що приховувала...
- Пані професорко, ви намагалися зайти в кімнату на вимогу?
- ...знаки, що ними мене було удостоєно... що?
Очі в неї раптом забігали.
- У кімнату на вимогу, - повторив Гаррі. - Ви намагалися туди потрапити?
- Я... ну... я й не знала, що учням про неї відомо...
- Не всім, - уточнив Гаррі. - І що сталося? Ви закричали так... наче хтось на вас напав...
- Я... ну, - пробурмотіла професорка Трелоні, а тоді, мовби захищаючись, щільніше загорнулася в свої шалі й подивилася на нього неймовірно побільшеними очима. - Я хотіла... е-е... покласти деякі... гм... особисті речі на зберігання в цій кімнаті... - І вона щось забурмотіла про «гидкі звинувачення».
- Ясно, - Гаррі глянув на пляшки з хересом. - Але ви не змогли туди зайти, щоб їх там заховати?
Його це здивувало, адже для нього кімната, зрештою, таки відчинилася, коли він захотів сховати там книжку Напівкровного Принца.
- Ой, та зайшла я спокійно, - люто глянула на стіну професорка Трелоні. - Але там уже хтось був.
- Хтось був?.. А хто? - розхвилювався Гаррі. - Хто там був?
- Гадки не маю, - професорку Трелоні трохи спантеличила Поттерова настирливість. - Я зайшла в кімнату й почула там чийсь голос - а такого ще ні разу не бувало за всі ті роки, що я тут ховаю... тобто, що я користаюся цією кімнатою.
- Голос? І що він казав?
- Не знаю, чи він взагалі щось казав, - відповіла професорка Трелоні. - Він просто... горлав.
- Горлав?
- Радісно, - додала вона.
Гаррі дивився на неї уважно.
- То був чоловік чи жінка?
- Радше, чоловік, - припустила професорка Трелоні.
- І він був радісний?
- Аж занадто, - презирливо пирхнула професорка Трелоні.