Читать книгу «Сборник "Гаррі Поттер і фiлософський камiнь"» онлайн.
- А якщо вам це вдасться - чи міг би я піти з вами й допомогти його позбутися? - попросив Гаррі.
Якусь мить Дамблдор уважно дивився на Гаррі, а тоді сказав:
- Думаю, міг би.
- Справді? - приголомшено перепитав Гаррі.
- Авжеж, - легенько всміхнувся Дамблдор. - Гадаю, ти заслужив це право.
Гаррі відчув, як збуджено закалатало серце. Було так добре хоч раз не почути обачних і застережливих слів. Директори й директорки на стінах, здається, не були захоплені Дамблдоровим рішенням; Гаррі бачив, як дехто докірливо хитає головою, а Фінеас Ніґелус відверто пирхнув.
- Пане директоре, а чи Волдеморт знає, коли знищується горокракс? Чи він це відчуває? - запитав Гаррі, не звертаючи уваги на портрети.
- Дуже цікаве запитання, Гаррі. Думаю, що ні. Мені здається, Волдеморта зараз так засмоктало зло, а ці дорогоцінні частки його самого так довго вже існували самі собою, відокремлено, що він уже не відчуває все так, як ми. Можливо, коли настане смертельна мить, він усвідомить свою втрату... але він, скажімо, не знав про знищення щоденника, поки не витиснув цю інформацію з Луціуса Мелфоя. Коли Волдеморт виявив, що понівечений щоденник цілком втратив свою силу, то його гнів, як мені казали, був просто страшний.
- А я думав, що він сам зажадав, щоб Луціус Мелфой нишком проніс щоденник у Гоґвортс.
- Так воно й було багато років тому, коли він ще був упевнений, що зможе створити більше горокраксів, та все ж таки Луціус мав чекати на Волдемортів дозвіл. Він його так і не отримав, бо Волдеморт зник невдовзі після того, як віддав йому щоденника. Безперечно, він вважав, що Луціус не насмілиться щось учинити з горокраксом, а тільки його оберігатиме, але він занадто покладався на Луціусів страх перед ним - його володарем, який пропав на багато років і якого Луціус вважав мертвим. Луціус, я впевнений, не знав, чим насправді був той щоденник. Волдеморт, я так розумію, сказав йому, що щоденник допоможе проникнути в Таємну кімнату, бо на нього накладено хитромудрі закляття. Якби ж то Луціус знав, що в його руках опинилася частка душі його володаря, то він, безперечно, ставився б до щоденника значно шанобливіше... але натомість він поспішив здійснити давній задум заради власних потреб: підкидаючи щоденника дочці Артура Візлі, він сподівався одним махом зганьбити самого Артура, викинути з Гоґвортсу мене й водночас позбутися дуже небезпечної для себе речі. Ой, бідолаха Луціус... якщо взяти до уваги, як розлютила Волдеморта звістка про викинутий задля власних цілей горокракс, а також торішній крах у міністерстві, то я не здивувався б, довідавшись, що він зараз тихо радіє, безпечно перебуваючи в Азкабані тяжкі часи.
Гаррі на мить замислився, а тоді запитав:
- Отже, якщо знищити всі Волдемортові горокракси, то його можна вбити?
- Гадаю, що так, - погодився Дамблдор. - Без горокраксів Волдеморт залишиться простим смертним з покаліченою крихітною душею. Проте не забувай, що хоч душа його незворотно скалічена, але мозок і магічна міць усе ж неушкоджені. Щоб Волдеморта вбити, навіть без його горокраксів, потрібні будуть надзвичайне вміння і надзвичайна сила.
- Але я не маю надзвичайного вміння й сили, - вирвалося в Гаррі, перш ніж він устиг себе зупинити.
- Маєш, - рішуче заперечив Дамблдор. - Ти маєш силу, якою ніколи не володів Волдеморт. Ти можеш...
- Я знаю! - нетерпляче урвав його Гаррі. - Я можу любити! - Він ледве стримався, щоб не додати: «Ну то й що мені з того?!»
- Так, Гаррі, ти можеш любити, - підтвердив Дамблдор, якому, здається, прекрасно було відомо, які слова щойно ледь не вилетіли в Гаррі з рота. - А це, зважаючи на все, що ти витерпів, велика й дивовижна сила. Просто ти, Гаррі, ще надто молодий, щоб збагнути всю свою унікальність.
- Отже, якщо пророцтво стверджує, що я «володітиму силою, недоступною Темному Лордові», то мається на увазі просто... любов? - запитав Гаррі, відчуваючи легке розчарування.
- Так... просто любов, - відповів Дамблдор. - Але, Гаррі, не забувай, що слова пророцтва набувають важливості тільки тому, що цього домагався сам Волдеморт. Я вже тобі торік про це казав. Волдеморт вирізнив тебе з усіх як найнебезпечнішу для нього особу... і, вчинивши так, він зробив тебе найнебезпечнішим для нього!
- Але ж це одне й те саме...
- Ні, не одне! - заперечив Дамблдор, втрачаючи терпець. Директор націлив на Гаррі свого чорного всохлого пальця зі словами:
- Ти переоцінюєш значення пророцтва!
- Але ж, - почав затинатися Гаррі, - але ж ви самі казали, що пророцтво означає...
- Якби Волдеморт не довідався про це пророцтво, чи воно б здійснилося? Чи воно б тоді щось означало? Та ж ні! Невже ти вважаєш, що кожне пророцтво у тій Залі пророцтв здійснилося?
- Але, - ошелешено пробелькотів Гаррі, - але ж торік ви казали, що один з нас має вбити другого...
- Гаррі, Гаррі, це тільки тому, що Волдеморт припустився серйозної помилки, діючи на підставі слів професорки Трелоні! Якби Волдеморт не вбив твого батька, хіба він пробудив би в тобі таку палку жагу помсти? Де там! Якби він не примусив твою маму пожертвувати заради тебе життям, чи наділив би він тебе таким магічним захистом, що й сам його неспроможний подолати? Безперечно, ні, Гаррі! Хіба ти не бачиш? Волдеморт сам створив собі найлютішого ворога - як це роблять усі тирани! Чи ти хоч уявляєш, як бояться тирани тих людей, яких вони гноблять? Усі вони усвідомлюють, що рано чи пізно серед їхніх численних жертв знайдеться такий, що повстане й завдасть удару у відповідь! Волдеморт нічим від них не відрізняється! Він завжди був напоготові, пильнував, хто ж саме кине йому виклик. Він почув пророцтво й негайно почав діяти, і в результаті не тільки обрав собі суперника, який, скоріш за все, й покінчить з ним, а й наділив його напрочуд смертельною зброєю!
- Але...
- Украй необхідно, щоб ти це зрозумів! - урвав Дамблдор, а тоді встав і закрокував по кімнаті. Мантія, спалахуючи іскорками, майоріла в нього за спиною; Гаррі ще не бачив директора таким збудженим.
- Намагаючись тебе вбити, Волдеморт власноруч виділив з усіх ту дивовижну особу, що сидить тепер переді мною, і наділив її необхідними знаряддями! Волдеморт сам винен, що ти міг проникати в його думки, в його честолюбні задуми, що ти навіть розумів зміїну мову, якою він віддавав накази, і все ж таки, Гаррі, попри цей твій привілейований доступ до Волдемортового світу (а за такий дар, до речі, будь-який смертежер пожертвував би чим завгодно), тебе не спокусили темні мистецтва, ти ніколи, навіть на секунду, не виявив ані найменшого бажання стати поплічником Волдеморта!
- Та вже ж ні! - обурився Гаррі. - Він убив моїх батьків!