Читать книгу «Сборник "Гаррі Поттер і фiлософський камiнь"» онлайн.
- Я си гадаю, що там, за гарбузами, - здушеним голосом проказав Геґрід. - Я вже си викопав... знаєш... могилку. Та й подумав, що варто сказати пару файних слів... згадати щось радісне...
Його голос затремтів і стих. Хтось постукав у двері, і він пішов відчиняти, висякавшись у свою хустинку-як-скатертинку. Слизоріг у жалобній чорній краватці і з пляшками в руках швиденько переступив поріг хатини.
- Геґріде, - почав він смутним голосом. - Прийми моє співчуття у зв’язку з твоєю втратою.
- Йой, як то файно з твого боку, - розчулився Геґрід. - Дуже тобі дєкую. І дєкую, що не покарав Гаррі...
- Мені таке й на думку б не спало, - сказав Слизоріг. - Сумний вечір, сумний вечір... а де та бідолашна істота?
- Отамечки, - тремтячим голосом відповів Геґрід. - То може... може тоді почнемо?
Вони втрьох вийшли на город за хатою. Місяць блідо поблискував крізь дерева, і в його сяйві, що зливалося зі світлом з Геґрідового вікна, було видно Араґоґове тіло, яке лежало на краю глибоченної ями біля триметрового насипу свіжовикопаної землі.
- Розкішно, - сказав Слизоріг, підходячи до павучої голови, з якої молочними більмами зирили в небо восьмеро очей і нерухомо поблискували під місяцем дві величезні зігнуті клешні. Гаррі здалося, ніби він почув дзенькіт пляшок, коли Слизоріг нахилився над клешнями, розглядаючи величезну волохату голову.
- Не кожен може оцінити, які вони файненькі, - розчулився Геґрід, дивлячись на Слизорогову спину, і з куточків його очей викотилися сльози. - Я й не знав, Горацію, що тебе цікавлять такі створіння, як Араґоґ.
- Цікавлять? Шановний Геґріде, та я благоговію перед ними, - сказав Слизоріг, відходячи від тіла. Гаррі помітив, як блиснула пляшка, зникаючи в нього під плащем, але Геґрід, що знову витирав сльози, нічого не бачив. - То що... почнемо церемонію похорону?
Геґрід кивнув і вийшов наперед. Підняв велетенського павука й перекинув його, тяжко крекнувши, в темну яму. Павук гепнувся на дно з жахливим хрускотом. Геґрід знову заплакав.
- Я розумію, тобі важко, бо ти його добре знав, - поспівчував Слизоріг і поплескав Геґріда по лікті, бо, як і Гаррі, вище не діставав. - То, може, я скажу кілька слів?
«Мабуть, він вицідив з Араґоґа багато високоякісної отрути», - подумав Гаррі, бо Слизоріг мав надзвичайно вдоволений вигляд, коли підійшов до краю ями й прорік поволі й урочисто:
- Прощавай, Араґоже, павучий королю! Ті, хто тебе знав, ніколи не забудуть довгої й вірної дружби з тобою! Твоє тіло зітліє, але дух твій житиме в затишних, обплутаних павутинням закутках твого рідного Лісу. Нехай процвітають твої багатоокі нащадки, а твої побратими-люди хай знайдуть розраду й утішаться після трагічної втрати.
- Се було... се було... так файнесенько! - заголосив Геґрід і впав на купу гною, розпачливо ридаючи.
- Та годі вже, годі, - примовляв Слизоріг; потім махнув чарівною паличкою - і величезна гора землі здійнялася вгору, а тоді з глухим гупанням засипала мертвого павука, утворивши ошатний могильний горб. - Ходімо, чогось вип’ємо. Гаррі, візьми його з того боку... вставай, Геґріде... отак, дуже добре...
Вони посадили Геґріда в крісло за столом. Іклань, який під час похорону сидів, зіщулившись, у своєму кошику, тепер тихенько почалапав до них і, як завжди, поклав важку голову Гаррі на коліна.
Слизоріг відкоркував принесену з собою пляшку вина.
- Я їх усі перевірив, чи немає отрути, - запевнив він Гаррі, виливаючи майже всю першу пляшку в Геґрідів кухоль з відро завбільшки і подаючи його Геґрідові. - Примусив одного ельфа-домовика продегустувати кожнісіньку пляшку після того, що сталося з твоїм бідолашним приятелем Рупертом.
Гаррі яскраво уявив собі Герміонине обличчя, якби вона почула про таку наругу над ельфами-домовиками, тому вирішив їй про це не казати.
- Це тобі, Гаррі... - приказував Слизоріг, розливаючи другу пляшку порівну в два інші кухлі, - ... а це мені. Ну, - підняв він високо свого кухля, - хай Араґоґові буде пухом земля.
- Хай буде пухом, - повторили разом Гаррі й Геґрід.
Слизоріг і Геґрід добряче хильнули зі своїх кухлів. А от Гаррі, якому фелікс-феліціс осявав кожен його наступний крок, знав, що не повинен пити, тому просто прикинувся, що відсьорбнув ковточок, і поставив кухля на стіл перед собою.
- Я виховував його з яєчка, знаєте, - скорботно сказав Геґрід. - Він був такий мацюпусінький, коли тілько вилупився. Такий, як китайський мопсик.
- Малеча, - зронив Слизоріг.
- Я си тримав його в шкільній шафі, поки не... йой...
Геґрідове обличчя потемніло, й Гаррі знав чому: Том Редл домігся, щоб Геґріда вигнали зі школи, звинувативши, що це він відчинив Таємну кімнату. Але Слизоріг його, здається, не слухав; він дивився на стелю, з якої звисали якісь мідні горщики, а також довге пасмо шовковистого білого волосся.
- Геґріде, це часом не волосся єдинорога?
- Еге ж, - байдуже підтвердив Геґрід. - Вони, знаєш, зачіпаються за гілки хвостами й залишають це скрізь по Лісі...
- Але ж, дорогий друже, ти знаєш, скільки воно коштує?