Читать книгу «Сборник "Гаррі Поттер і фiлософський камiнь"» онлайн.

- Джіні, вгамуйся, показувати пальцем некультурно!

Місіс Візлі усміхалася дітям.

- Тяжкий був рік? - запитала вона.

- Дуже, - відповів Гаррі. - Дякую вам за печиво і за светр, місіс Візлі.

- О, це дурниці, любий!

- Ти готовий?

Це був дядько Вернон - з тим самим буряковим обличчям і вусами, з тим самим лютим виразом, - ще б пак! - Гаррі ніс клітку з совою по вокзалу, переповненому звичайними людьми. Позаду за ним стояли тітка Петунія й Дадлі, який нажахано зиркав на Гаррі.

- Ви, мабуть, родина Гаррі? - поцікавилася місіс Візлі.

- Е-е... в певному розумінні! - буркнув дядько Вернон. - Мерщій, хлопче, у нас обмаль часу! - І пішов до машини.

Гаррі затримався, щоб попрощатися з Роном і Герміоною.

- Ну, все. Побачимося після літа.

- Сподіваюся, ти е-е... гарно відпочинеш, - поглядаючи услід дядькові Вернону, невпевнено проказала Герміона, вражена такою його нелюб'язністю.

- О, так! - сказав Гаррі, і Рон з Герміоною здивовано побачили, що він усміхається.

- Дурслі ж не знають, що вдома нам заборонено насилати чари. Отож цього літа я класно повеселюся з Дадлі!..

Дж.К.Ролінґ

Гаррі Поттер і таємна кімната

- РОЗДІЛ ПЕРШИЙ -

Найгірший день народження

Уже не вперше в будинку номер 4 на вуличці Прівіт-драйв сніданок розпочинався зі сварки. Містера Вернона Дурслі з самісінького ранку розбудило гучне ухкання, яке долинало з кімнати його племінника Гаррі.

- Уже втретє на цьому тижні! - горлав він за столом. - Як не можеш заткнути пельку тій сові, то хай вона забирається геть!

- Їй нудно, - вкотре намагався пояснити Гаррі. - Вона звикла літати. Якби ж я міг випускати її вночі...

- Я що - схожий на ідіота? - гаркнув дядько Вернон, з пишних вусів якого звисав шматок яєшні. - Я знаю, що станеться, коли її випустити.

Він похмуро перезирнувся з Петунією, своєю дружиною.

Гаррі хотів щось заперечити, але його слова заглушила гучна відрижка Дадлі, Дурслівського сина.

- Ще шинки!

- Візьми зі сковороди, золотко, - сказала тітка Петунія, розчулено глянувши на свого розгодованого сина. - Треба, щоб ти наїдався, поки вдома... Щось я не довіряю тим шкільним харчам.

- Дурниці, Петуніє, я ніколи не голодував, коли вчився у Смелтінґсі, - заперечив дядько Вернон. - Дадлі там нічого не бракує, правда, синку?

Тілистий Дадлі, сідниці якого аж звисали з кухонного стільця, вишкірився й повернувся до Гаррі:

- Подай сковороду.

- Ти забув чарівне слово, - роздратовано обізвався Гаррі.

Ці кілька простеньких слів подіяли на решту родини просто приголомшливо: Дадлі аж похлинувся й гепнувся зі стільця з таким гуркотом, що здригнулася вся кухня; місіс Дурслі зойкнула, затуливши руками рота; містер Дурслі зірвався на ноги, а вени на його скронях запульсували.

- Я мав на увазі «будь ласка»! - швиденько пояснив Гаррі. - Я не хотів...