Читать книгу «Сборник "Гаррі Поттер і фiлософський камiнь"» онлайн.
Гаррі вже розгортав листа, написаного на такому ж цупкому папері, з якого був і конверт, але дядько Вернон видер листа йому з рук.
- Це мені! - крикнув Гаррі, намагаючись вихопити лист.
- Хто б це тобі писав? - вишкірився дядько, розгортаючи однією рукою листа й пробігши його очима.
Його обличчя з червоного стало зеленим швидше, ніж міняються сигнали на світлофорі. І це ще не все. Наступної миті воно зробилося землистим, наче вчорашня вівсянка.
- П-п-петуніє! - аж задихнувся він.
Дадлі намагався схопити листа, щоб прочитати й собі, але дядько Вернон підняв його високо вгору. Тітка Петунія зацікавлено взяла листа й прочитала перший рядок. Якусь мить здавалося, ніби вона от-от зімліє. Вхопившись за горло, вона хапнула ротом повітря.
- Верноне! О Господи, Верноне!
Дядько з тіткою дивилися одне на одного так, ніби забули, що в кімнаті ще й досі стоять Гаррі й Дадлі.
Дадлі не звик, щоб на нього не звертали уваги, і тому штурхонув ціпком батькову голову.
- Я хочу прочитати листа! - вимагав він.
- Я його хочу прочитати, - розгнівався Гаррі, - бо він мій!
- Забирайтеся звідси обидва! - захрипів дядько Вернон, ховаючи листа назад у конверт.
Гаррі не ворухнувся.
- Я ХОЧУ СВОГО ЛИСТА! - крикнув він.
- Дай я подивлюсь! - наполягав Дадлі.
- ГЕТЬ! - гаркнув дядько Вернон, схопив Гаррі й Дадлі за комір, виштовхав їх до коридору, і з грюкотом зачинив кухонні двері. Хлопці відразу почали люту, але мовчазну бійку за право підслухати крізь замкову шпарину. Дадлі переміг, тож Гаррі в окулярах, що теліпалися на одній дужці, влігся на живіт, щоб слухати крізь шпарку між дверима й підлогою.
- Верноне, - говорила тітка Петунія тремтячим голосом, - подивися на адресу: звідки вони могли знати, де він спить? Може, вони стежать за будинком?
- Стежать, шпигують, переслідують нас, - нестямно бурмотів дядько Вернон.
- Але що діяти, Верноне? Може, відповісти їм? Напиши їм, що ми не хочемо...
Гаррі бачив, як сновигали по кухні лискучі чорні черевики дядька Вернона.
- Ні, - сказав дядько нарешті. - Ні, ми їх зіґноруємо. Якщо вони не отримають відповіді... атож, це найкраще... не робитимем нічого...
- Але ж...
- Петуніє, в моєму будинку таких не буде! Коли ми його брали, то хіба не присягалися викоренити усі ті небезпечні дурниці?
Того вечора, вернувшись із роботи, дядько Вернон зробив те, чого не робив ніколи, - відвідав Гаррі в його комірчині.
- Де мій лист? - запитав Гаррі, тільки-но дядько Вернон проліз у двері. - Хто мені писав?
- Ніхто. Помилилися адресою, - коротко відповів дядько Вернон. - Я спалив його.
- То не помилка, - насупився Гаррі. - Там навіть писалося, що я живу в комірчині.
- АНУ ЦИТЬ! - гаркнув дядько Вернон і зі стелі впало кілька павуків. Він перевів подих, а тоді силувано усміхнувся:
- Е-е... так, Гаррі... про твою комірчину. Ми з тіткою думали... ти вже завеликий для неї... ми подумали, що тобі краще перейти до другої спальні Дадлі.
- Навіщо? - здивувався Гаррі.