Помирана: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Тут! — скомандував Нельсон і увігнав лом у землю. Вони спинилися обіч дороги на Депо, приблизно в тій точці, яку Сава на малюнку позначив фігуркою людини.

Лопати врізались у багно легко, зрідка скрегочучи об камінці щебеню. Вимазаний по коліна Гектор із дитячим завзяттям вергав цю чорну багнюку. Невдовзі він першим дістався сухого жовтого піску. Із кількох вікон на краю Соцбуду на них позирали допитливі очі коритян. Загалом же селище було наче мертве. Усі назбирали дощу в свої ємності і тепер займалися хатніми процедурами, ховаючись у ці малі турботи від великих.

Нельсон увійшов у ритм примітивної праці і враз позбувся всіх думок. Біль у тілі примирив його з руїною довкілля. Відчуття задоволення досягалося методом безкінечних повторів. Одні й ті самі рухи відповідали поведінці самої Землі, котрій для розвитку потрібно лише обертатися. Нельсона вивів із рівноваги крик Вені.

— Ей!.. У нас на Гаражах буза! Тебе просять розрулить… — Веня відсапувався після бігу, упершись руками в коліна.

— Я тут діло робить зібрався, — заговорив Нельсон гонорово, але, глянувши в перелякані очі Вені, відклав лопату. — Шо, Капрон?

Навколо гаража Дани стовбичило з десяток місцевих роззяв у різнобарвному лахмітті. Двоє з них тримали напоготові кількаметровий обрізок сітки-рабиці, але через свою нерішучість виглядали найжалюгідніше з усіх присутніх. Уламки шиферу і бите скло недвозначно натякали на те, що відбувається всередині.

— Ханадзип! — долинув надтріснутий голос Капрона крізь глухі удари, тріск дерева й металічний скрегіт.

— От. З самого ранку таке, — прокоментував Веня.

Нельсон заскочив у гараж і миттєво зорієнтувався. З усього було видно, що Дана, тікаючи від побоїв, пірнула в ремонтну яму, але Капрон провалив дерев’яний настил над ямою і дістав свою жінку там. Він притис її в кутку і тримав клешнею за горло. З носа в Дани цебеніла кров, щелепа починала набрякати від отриманого удару. Навколо валялися розкидані речі, перевернутий стіл розчавив банку з водою.

— Ану харе витворять, апулаз упоротий! — крикнув Нельсон.

Капрон навів на нього своє око, налите кривавими іскрами.

— Вона не вірить! Не вірить, шо я на міні підірвався… — бубонів Капрон.

— Та вірить вона! По морді ж видно! — заперечив Нельсон лукаво. Дана зробила вимучений, ледь помітний кивок головою.

— То хай скаже! — зажадав Капрон.

— Так ти ж не даєш їй сказать, тапок-таб’є! Пусти горло, ханакус, — і скаже! — наполіг Нельсон.

— Шо я бабу слухать буду?! — відрубав Капрон, ще більше стиснувши лещата клешні. Жила-трос на його металевому передпліччі напнулась.

— То я скажу. Я ж бачив! — схитрив Нельсон.

Капрон глибоко вдихнув і видихнув, потім обернувся до Нельсона:

— Скажи, яка міна була!

Кілька сусідів наважилися зайти в гараж, і тепер Нельсон міг апелювати до цілої аудиторії, що було вкрай важливо для лютого Капрона з його раптовим прагненням пошани.

— Якби не Капрон, то когось би точно, рехан, розірвало. Він дорогу розміновував — того і без руки оставсь!

— Скажи іще, як рвонуло! — кип’ятився Капрон.

— Ага… — затнувся Нельсон.

— Шо «ага»?! Скажи: горіло ж усе чорним і оранжевим! — закричав Капрон.

— Чорним і оранжевим. Горіло день і ніч, — додав Нельсон, закотивши очі вгору.

— І око мені вийняло осколком! Шоб знали, дялб! — тріумфально підсумував Капрон.

Він відпустив Дану — так, наче щось липке струсив з руки, і Нельсон попід пахви витяг її з ремонтної ями. Дана застогнала й осіла на долівку, синяки на ногах наливалися кольором. Капрон виліз сам, гордо випростався, похитуючись. І тоді ззаду на нього накинувся Веня з двома іншими лахмітниками. Капрона повалили долілиць, притиснувши зверху рабицею.

— Вихолонь, чорт кособокий! — топтався по Капроновій спині Веня.

Той уривчасто дихав, не виказуючи жодного опору, а потім кілька разів сьорбнув носом і заплакав. Нельсону відлягло: Капрон випустив пару, отже, далі буде легше.

— Бідний, — підповзла до лежачого Дана. — Ану пустіть його!