Сплячі красуні: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Будьмо відверті, докторе Норкросс. Мені близько п’ятдесяти. Найкращі дні мого сексуального життя вже минули. Я подарував їх їй. Пожертвував їх їй. Я міняв підгузки. Я возив їх машиною на всі матчі й змагання і нагромаджував фінанси на освіту. Я відзначився у всіх пунктах шлюбної анкети. То чому ми не можемо досягти якоїсь угоди тут? Чому це мусить бути таким жахливим, таким роз’єднувальним?

Клінт не відповідав, просто чекав.

— Минулого тижня я був у Міранди. Це та жінка, з якою я сплю. Ми зробили це в кухні. Ми зробили це в її спальні.

Ми майже зайнялися цим у душі. Я був щасливий, як чорт забирай! А потім я прийшов додому і в нас була гарна сімейна вечеря, і ми грали у скребл, і нам було чудово! В чому проблема? Це штучно створена проблема, ось що я думаю. Чому я не можу мати в цьому певну свободу? Хіба я забагато вимагаю? Хіба це щось аж таке надмірне?

Кілька секунд не говорив ніхто. Мантпільєр дивився на Клінта. Добрі слова кружляли і шмигали в Клінтовій голові, мов пуголовки. Виловити їх було досить легко, але Клінт все ще вагався.

Позаду його пацієнта, приставлена до стіни, стояла робота Гокні, естамп, подарований Лайлою, «щоб оживити кабінет». Він збирався повісити картину в другій половині дня. Поряд з естампом стояли напіврозпаковані коробки з його медичними книжками.

Хтось мусить допомогти цьому чоловікові — вловив себе на думці молодий лікар — і це має бути зроблено в такій гарній, затишній кімнаті, як ця. Але чи мусить бути тим «хтось» Клінтон М. Норкросс, доктор медицини?

Зрештою, він жахливо важко працював, щоб стати лікарем, і ніким не було нагромаджено жодних фінансів, які б допомогли Клінту з навчанням у коледжах. Він виростав у тяжких умовах і сам сплачував за свій шлях нагору, інколи дорожче, ніж просто грошима. Щоби пробитися, він робив речі, про які ніколи не розповідав своїй дружині, й ніколи не розповість. Чи це те, заради чого він ті речі робив? Заради втішання сексуально амбітного Пола Мантпільєра?

Легенька вибачлива гримаса скривила широке обличчя Мантпільєра.

— Ох, чорт. Уторопав. Я дію не так, як годиться, авжеж?

— Ви дієте, як годиться, — відповів Клінт і на наступні півгодини відсунув геть свої сумніви. Вони розібрали проблему, роздивилися її з усіх боків, обговорили різницю між хіттю й потребою, поговорили про місіс Мантпільєр і її прозаїчні (на думку містера Мантпільєра) постільні преференції. Вони навіть відхилилися в на диво щиру подорож до найбільш раннього підліткового сексуального досвіду Мантпільєра, коли він мастурбував, використовуючи для цього пащу плюшевого крокодила свого меншого брата.

Клінт, відповідно до своїх фахових обов’язків, спитав у Мантпільєра, чи не думав він коли-небудь про завдання собі ушкоджень. (Ні.) Він поцікавився, як почувався б Мантпільєр, якби ролі були протилежними? (Той стверджував, ніби сказав би їй, щоб вона робила те, в чому має потребу.) Де Мантпільєр бачить себе через п’ять років? (Ось тут-от цей чоловік у білому плетеному жилеті й почав ридати.)

Наприкінці цього сеансу Мантпільєр сказав, що вже нетерпляче чекає наступного, а щойно він пішов, Клінт зателефонував до своєї телефонної компанії. Велів їм спрямовувати всі його дзвінки до одного психіатра в Мейлоку, найближчому з сусідніх міст. Операторка спитала в нього — протягом якого часу?

— Допоки не надійде повідомлення про снігопад у пеклі, — сказав Клінт.

Він дивився крізь вікно, як Мантпільєр виводить задом з парковки свою карамельно-червону спортивну машину і від’їжджає геть, щоб ніколи більше не бути побаченим.

Потім він зателефонував Лайлі.

— Вітаю, докторе Норкросс.

Емоція, яку він почув у її голосі, була тією, яку мають на увазі — чи мусили б мати на увазі — люди, коли кажуть: «У мене серце співає». Вона спитала, як проходить його другий день у кабінеті.

— З візитом приходив чоловік, найменш свідомий власних вад у всій Америці.

— О? Тебе відвідав мій батько? Я певна, естамп Гокні його збентежив.

Вона була меткою, його дружина, такою ж меткою, як душевною, і такою само різкою, як меткою. Лайла кохала його, але ніколи не втрачала нагоди зіпхнути його з п’єдесталу. Клінт вважав, що, мабуть, він цього потребує. Мабуть, більшість чоловіків цього потребує.

— Ха-ха, — відгукнувся Клінт. — Між іншим, послухайно: та вакансія, про яку ти казала, у в’язниці. Від кого ти про неї чула?

На секунду, чи й довше, зависла пауза, доки його дружина обдумувала підтекст цього запитання. Відповіла вона власним:

— Клінте, народилося щось таке, про що ти хотів би мені розповісти?

Клінт навіть не задумувався, що її може засмутити його рішення позбутися приватної практики на користь казенного місця. Він був певен, що її це не зачепить.

Дякувати Богу за Лайлу.

3

Щоб дістати електробритвою сиву щетину в себе під носом, Клінтові довелося так викривити обличчя, що він став схожим на Квазімодо. Білосніжна дротина стирчала в нього з лівої ніздрі. Антон міг досхочу жонглювати гантелями, але на кожного чоловіка чекає сиве волосся в носі, так само, як і те, що з’являється у вухах. Клінту вдалося збрити цю волосину.

У нього ніколи не було статурності Антона, навіть в останньому класі старшої школи[8], коли суд забезпечив йому незалежність і він почав жити сам та зайнявся бігом.

Клінт був сухорлявішим, стрункішим, з животом нерельєфним, але пласким, як у його сина Джареда. На його згадку, Пол Мантпільєр був опецькуватішим, ніж та версія себе, яку Клінт бачив цього ранку. Але все одно була схожість. Де він тепер, той Пол Мантпільєр? Чи залагодилася та його криза? Мабуть. Час лікує всі рани. Звісно, як зазначив один штукар, час також стріляє нам у п’яти.

[8] High school — в американській старшій школі навчаються діти віком 14–18 років, з дев’ятого по дванадцятий клас.