Русалонька із 7-В та загублений у часі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Тадеуш Дашківський був крутої вдачі! — обережно «промацувала ґрунт». — Чи правда, що, коли в революцію тікав до Польщі…

— …то закопав скарби і знищив самих копачів? — продовжив Завтрашній. — Я й сам тим переймаюсь. Тобто скарби й справді закопано. Вони там і досі лежать, якось при нагоді покажу панні Софі ті місця в парку. Але чи справді він понищив свідків? Не знаю! Бо вивіз їх за межі замку, а поза мури я виходити не здатен. Одне ясно: більше я тих людей не бачив! Та й сам Тадеуш по скарби так і не повернувся!

Ах, до чого тут скарби? Тут — про інше:

— А вас, Казимире? Вас батько любив?

Завтрашній поблід і зам’явся — як тоді, коли спитала про Тадеушеву любов до дружини. Софійці б замовкнути, перейти до інших тем! Вона ж ішла в наступ з ослячою впертістю:

— А мати? Мати вас любила, Казимире?

Ой, ліпше б вона спитала про місця, де заховано скарби!..

— Казими-и-ире-е-е!!!

Але що це? Поруч нікого! Вона сама в порожньому кабінеті!

— Але ж, Казимире! — гукала, пробираючись до виходу. Ох, ці кімнати, цей обдертий паркет! Леле, де тут вихід? Вона що, бродить по колу? Ой мамусю! Ой мої любі таточку, Ростику! Ой Чорнобілко! Ва… Вадимчику! Знайте, що я вас усіх любила! Ой, де ті трикляті схо-о-оди?!.

Не помітила, як опинилась надворі. Чимдуж полетіла прибережною стежкою, полохаючи жаб і збиваючи вечірню росу.

Щоб вона ще коли хоч раз сюди?! Та нізащо!!!

22. Дощові зміни

Дощ, дощ, дощ!

Він дуже схожий на те, що у Софійці на душі, але на друзки руйнує всі плани.

Алла Іванівна та Андрій Ігорович мусили терміново придумувати конкурс табірних стінгазет, аби діти мали хоч якесь заняття. Софійка й Павлик, звичайно, в редколегії. Павлик зосереджено вимальовує на ватмані ставки та замок, дівчинці від того тільки сумніше.

Вже кілька разів вилазила на мокру драбинку спортмайданчика й набирала Вадів номер. Жодного разу не додзвонилась! «Ваш абонент поза зоною досяжності!»— відповідала підступна мобілка.

І так не перший день! Вадим поза зоною Софійчиної досяжності!

Зате цілком несподівано… зателефонували їй! Сидить із Павликом над газетою — дзвінок! Що таке? Раніше до неї ніхто подзвонити не міг (у селі мобільний бере тільки на висоті), лиш вона, а тут!.. Дощова погода посприяла, чи що? І хто б, скажіть, будь ласка? Сашко! Воістину, де чорт не доскочить, пошли Сашка!

— …Зайшов запитати в твоїх батьків, як поживає Чорнобілка, — виправдовувався, — і дізнався, що в тебе є вже власний номер!

— А ти звідки телефонуєш?

Сашко тільки й чекав цього запитання:

— Уявляєш, мені теж мобілку подарували! Директор фірми, де я кур’єром. За те, що подав ідею, як оформити його новий офіс. Він питає: «Які зробити газони й клумби?» А я: «У вигляді басейників! Замість доріжок — місточки! Замість квіток — водорості й латаття!» Йому так сподобалось, що аж преміював мобілкою! А як ти там?

— Спасибі, добре. Зараз із Павликом газету робимо.

— Хто такий Павлик?

— Дуже хороший хлопець. Приїду — покажу дещо з його малюнків. Вони перемагали навіть у Японії!

Коротко переказала йому сюжети найкращих Павликових творінь, включно з малюнком на асфальті. Не забула додати й про власні успіхи при малюванні сонця, а також — про гурток за інтересами.

— Ага, — Сашків голос трохи приглушився. — А-а-а… за домом… не скучаєш?

Еге ж, його дуже хвилює, чи скучаю за домом! Випитує, чи Софійка скучає за ним!

— Так, потрохи. Але я їм часто дзвоню. То як там, до речі, наша Чорнобілка?