Гарун і море оповідок: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

 — У чому річ? Щось сталося?

 — А що мені прохати? — тихо промовив Гарун. — Те, чого я хочу, ніхто із присутніх не може мені дати.

 — Дурниці, — відповів Морж. — Я чудово знаю, чого ти хочеш. Ти пережив великі пригоди, а в кінці великих пригод усі хочуть одного.

 — Ну? І чого ж усі хочуть? — запитав Гарун дещо з викликом.

 — Щасливого кінця. — сазав Морж, а Гарун мовчав. — Що? Хіба не так? — наполягав Морж.

 — Так, гадаю, що так, — погодився Гарун, трохи зніяковівши. — Але той щасливий кінець, про який думаю, ви не зможете знайти в жодному Морі, навіть у Морі з Багатопащевими Рибами.

Морж повільно й розсудливо кивнув сім разів головою. Відтак він зібрав кінчики пальців у пучок, сів за свій письмовий стіл і жестом запросив Гаруна й усіх інших також сісти. Гарун сів у блискуче біле крісло навпроти Моржа, всі решта — у такі ж крісла біля стіни.

 — Гм, — почав Морж. — Щасливий кінець не так часто зустрічається в оповідях і в житті, як думає більшість людей. Можна сказати, що, радше, це виняток з правила.

 — Я те саме кажу, — зітхнув Гарун. — Саме так.

 — Оскільки щасливі кінці — це велика рідкість, — продовжував Морж, — ми навчилися синтезувати їх штучно в Будинку ПНСП. Простіше кажучи, ми можемо їх виробляти.

 — Це неможливо, — заперечив Гарун. — Щасли — вий кінець — не якась рідина, її в пляшку не наллєш.

 — А потім невпевнено додав. — Хіба не так?

 — Якщо Хаттам-Шуд синтезував антиоповіді, — промовив Морж лишень з невеликим натяком на вражене власне самолюбство, — то мені здається, ти не мав би сумніватися в наших спроможностях також дещо синтезувати. Стосовно «неможливости», — продовжував він, — більшість людей могли б сказати: все, що сталося з тобою останнім часом, це — абсолютно неможливо. То навіщо здіймати стільки галасу довкола неможливости предмету нашої розмови?

Знову всі мовчали.

 — Гаразд, — рішуче почав Гарун. — Ви сказали, що це може бути навіть велике бажання. А я маю таке бажання. Я прибув сюди із сумного міста, настільки сумного, що й забуло, як зветься. І я хочу, щоб ви забезпечили щасливий кінець не тільки моїм пригодам, але також усьому сумному містові.

 — Щасливий кінець буває в кінці чогось, — зауважив Морж. — Якщо він стається посередині оповіді, пригоди чи чогось такого, то він лишень на якийсь час підбадьорює.

 — Домовилися, — сказав Гарун. Настав час повертатися додому.

Збиралися недовго — Гарун не любив довгих прощань. Особливо важко було попрощатися з Лепетухою, і якби вона не наблизилася до нього й не поцілувала його першою, він би так і не зважився на це. Однак після поцілунку він нітрішки не зніяковів, а на серці йому зробилося так добре, що від’їзд став ще болючішим.

Біля підніжжя Саду Утіх Гарун і Рашид помахали друзям на прощання і вмостилися на спині Алежа-Одуда, де вже сидів Якщоб. Лишень тепер Гарун пригадав, що Рашид порушив домовленість щодо виступу в долині К, і на Безрадісному озері, без сумніву, їх уже чекає розлючений Алежбо Пихатий.

 — Але ж, але ж, але ж нічого страшного, — промовив Алеж-Одуд, не роззявляючи дзьоба. — Коли ти подорожуєш з Алежем-Одудом, час працює на тебе. Пізніше вирушиш — раніше приїдеш! Їдьмо! Ва-вууу-варум!

На Безрадісне озеро опустилася ніч. Але Гарун одразу побачив плавучий готель «1001 ніч + 1 ніч», що мирно стояв на якорі в місячному сяйві. Вони сіли біля відчиненого вікна спальні. Коли Гарун заліз усередину, то відчув себе настільки виснаженим, що одразу впав на своє павичеве ліжко й миттєво заснув.

Коли хлопець прокинувся, надворі був ясний сонячний ранок. Усе довкруж мало звичний вигляд, а від механічного Одуда й Джина Води не лишилося й сліду.

Він підвівся, тручи очі, і побачив Рашида Халіфу, який сидів на маленькому балконі спереду плавучого готелю, все ще у своїй довгій блакитній нічній сорочці, за чашкою чаю. По озері до них плив човен у вигляді лебедя.

 — Мені наснився такий дивний сон, — сказав Рашид Халіфа, але його перебив голос Пихатого Алеж-бо, який енергійно махав руками з човна-лебедя.

 — Егей! Привіт! — кричав пан Алежбо.

«Господи, — подумав Гарун, — зараз як розрепетується, і нам доведеться самим платити за готель».

 — Шановний пане Рашид! — кричав Алежбо. — Де це таке бачено, аби ви з сином були ще в нічних сорочках, коли я вже приїхав забирати вас на виступ! На вас уже чекають юрби людей, пізній наш пане Рашид! Але вірю — ви не підведете.

Виходить, усі пригоди на Кагані відбувалися впродовж однієї ночі! «Це неможливо, — подумав Гарун, але тоді пригадав слова Моржа: «Навіщо здіймати стільки галасу довкола неможливости предмету нашої розмови?», тож він негайно обернувся до тата й запитав:

 — Свій сон… ти пам’ятаєш його?

 — Потім, Гаруне, — промовив Рашид Халіфа, який уже кричав до пана Алежбо: