Читать книгу «Сіль для моря, або Білий Кит» онлайн.
Сльози продовжували сповзати по щоках, скрапуючи в море. Дівчина притисла листи до грудей і раптом зрозуміла: якщо Аня зберігала їх весь цей час, вони були важливі для неї. Вона пробачила йому. Попри те, що він зламав їй життя, — вона його пробачила. Скільки ж доброти було в цій сонячній жінці! Ліза кілька разів глибоко вдихнула і видихнула, заспокоюючись. А цей чоловік… Напевно, в нього теж поламана доля. Весь час жити з таким тягарем. Мабуть, він так і не знайшов собі місця в цьому житті. То хай йому пощастить у наступному… Десь у паралельному світі він зробить правильний вибір, і все буде добре. Таке ж можливо? Дівчина усміхнулася своїм думкам, потрусила конверт, і з нього випала записка, написана круглим жіночим почерком. Ліза почала читати, і очі знову защипало. Цього разу не від болю, а від тепла, яким була сповнена кожна літера.
Лізо,
пробач, що не зможу бути поруч, коли ти це читатимеш. Але ти знаєш, де завжди можеш мене зустріти.
Сенс життя — не в тому, що є смерть. Це — мій гіркий досвід. Тому живи, моя люба. Живи!
Завжди твоя Аня.
Дівчина шморгнула носом, підвелася, зійшла з пірса й підійшла до моря. Підставила обличчя сонцю й відчула тепло на правій щоці, ніби чиюсь долоню. На душі тієї ж миті стало легко, ніби виговорила все, що її мучило, до останньої краплі. Вона склала з першого листка кораблик і опустила його на воду. Хвиля підхопила маленьке суденце, і воно весело загойдалося. Ліза складала кораблики один за одним, а потім випускала їх у море. Там утворилася ціла флотилія. Вона витерла сльози і сховала останню записку до кишені.
— Пробач, море, але цей лист не для тебе, — прошепотіла дівчина.
Вона зачерпнула в долоні води й умилася. В голові самі по собі виникали думки, наче їх хтось нашіптував.
Море було надто солоне від сліз і гіркоти, які кожен виливав у нього. Скільки воно чуло плачу, скільки образ залишалося на його хвилях, скільки болю? Але в кінці всі наші муки, всі страждання перетворюються на сльози. А сльози — це сіль. Хіба сіль має значення?
— Спасибі. Спасибі, Аню. Я більше не плакатиму — залишу все погане тут, — сказала Ліза. Вона ковзнула рукою до кишені й витягнула звідтам камінчик у вигляді кита з намальованими очима та плавцями. Вона розмахнулась і кинула його в море. Їй більше не потрібні були фальшиві талісмани, щоб вірити в них. Вона знала, що її щастя залежить тільки від неї самої.
— Нехай все погане перетвориться на сіль…
…сіль для моря.
Львів, вересень 2016 р. — травень 2017 р.
Ідея книжки «Сіль для моря» зародилася давно. Спершу це мала бути коротка філософська повість у стилі «Маленького принца» Антуана де Сент-Екзюпері — про чотирнадцятирічну дівчинку, літню жінку в інвалідному візку та їхню дружбу, що зароджується на березі моря. Я навіть спершу публікувала коротенькі уривки з рукопису в соціальних мережах. Якоїсь миті я збагнула, що цьому творові затісно в межах оповідання, і відпустила його. З одного боку, було важко — герої відмовлялися вписуватися в продуманий сюжет, але коли я дозволила їм жити так, як вони цього хотіли, стало легше. Так персонажі почали розкриватися неочікувано. Я сама наче читала нову книжку і записувала за ними. Надзвичайно захопливий процес!
Я знайомилася з людьми, які впізнавали себе та своїх батьків чи дітей в уривках із соцмереж, вони розповідали про власне дитинство та про море. Навіть знайшлася дівчина, яка впізнала Тридив, який я вигадала. Так вигадка вперше перетнулася з реальністю. Згодом уривки я прибрала і почала дописувати роман тільки на комп’ютері. За цей час у соцмережах активізувалися спільноти «синіх китів», і я зрозуміла, що цей роман потрібен.
Вірю, що «Сіль для моря» зможе стати путівником у те, про що ми навіть не здогадувалися, містком від батьків до дітей і навпаки. А ще дасть змогу зрозуміти, що кожен наш вчинок має наслідок, дива трапляються, а за злочини завжди чекає розплата — у цьому чи в іншому світі.
Хочу подякувати всім, хто долучився до створення цього роману.
Рідним, чоловікові та друзям — за те, що завжди вірять у мене.
Моїм любим Вікторії Франчук та Олегу Бакуліну за вичитку та слушні поради щодо сюжетних ліній.
Чудовим рідерам — Катерині Дьяченко та Ірині Юдіній, а також Марині Кіндзерській, Мілі Квітці, Мар’яні Паславській, Оксані Швець, Марині Кушнір, Дані Мацюк, Марині Ухановій, Олі Голомші та усім, хто читав рукопис і ділився враженнями.
Окреме величезне дякую Ларисі Троцюк за спогади про море.
Колегам по перу — Любі Долик, Тетяні Белімовій, Дарі Корній та Вікторії Гранецькій за теплі відгуки та підтримку.
Максиму за детальну інформацію про роботу кіберполіції та реальну ситуацію із «синіми китами» в Україні.
Видавництву «Віват» і особливо — Олені Рибці за омріяну можливість відпустити твір у вільне плавання читацьким морем.
Також я неймовірно вдячна усім, хто читав і коментував коротенькі уривки в мережі і надсилав власні спогади, — ви надихаєте!
А вам, любі читачі, хочу побажати, щоб усе погане у вашому житті перетворилося на сіль. На сіль не можна ображатися чи сердитись. Через неї не варто плакати чи нервуватися. Це ж лише сіль. Але тільки завдяки її солоно-гіркому смаку ми можемо радіти життю по-справжньому! Тому бажаю вам якомога більше солодких спогадів!
Автор, Анастасія Нікуліна