Читать книгу «Сіль для моря, або Білий Кит» онлайн.
— Півроку тому мої подали на розлучення. І мене змушують брати участь у цьому балагані: вибирай, з ким залишишся. А я не хочу вибирати!
— А чого ти хочеш?
— Жити. — Хлопець перевів погляд у вікно, за яким яскраво світило сонце. — Просто жити. Грати у футбол. Закінчити школу. Пройти відбір у круту команду.
— Звучить класно! — усміхнулася Ліза.
— Тільки на словах. Батьки вже давно все вирішили за мене. Розписали все життя за планом, від якого мене ламає так, що хочеться кричати. Тато хоче зробити з мене свою копію, попри те, що ми дуже різні. Я навіть не пам’ятаю, коли востаннє ми розмовляли з ним про щось вартісне.
— А мама?
— Мама хоче, щоб у мене все було як слід. Але це в її розумінні — крутий університет, престижна робота, дім, машина і відпочинок щороку на різних островах. Для мене вся ця опіка — як клітка. І вирватися ніяк.
— Ти пробував говорити з ними?
— І не раз! А відповідь така: синку, ти ще малий, щоб думати над такими складними питаннями, — скопіював Макс батьків голос.
Ліза пирснула.
— Розумію, як тобі тяжко. Але не треба відступати. — Дівчина опустила погляд, згадавши розмову з Анею. — Треба вірити в себе!
— Звучить просто, зробити нелегко.
— Справді, — зітхнула Ліза, — я це дуже добре знаю.
— А ти? — Макс нахилився ближче, так, що його обличчя опинилось навпроти її. Дівчину мов жаром обсипало. — Чого б ти хотіла?
У голові промайнули сотні варіантів відповіді. Ліза подивилася в очі, які вперше опинилися так близько.
— Жити. Просто жити.
Усі емоції: страх, жалість до себе, образа на цілий світ — скрутилися в тугий клубок, який вибухнув, коли Макс поцілував її. Здається, це було єдине правильне рішення. І вони вхопилися за нього, щоб остаточно не збожеволіти. Наче поцілунок переніс їх у інше життя, де є лише обійми й прогулянки після заходу сонця. У життя, де немає місця божевільним убивцям — їм залишаються фільми по той бік екрана, і ти ні в чому не винен і не повинен ховатися, а просто існувати, дихати, бачити й відчувати. А те, що відбувається, — то все на краще. Дозволити собі нечувану розкіш: забути і стерти з пам’яті все страшне, щоб іти далі — туди, де все буде якнайкраще.
— Тобі сподобалося? — Макс відсторонився першим і видавався розгубленим.
Ліза мовчала.
— Вибач, якщо це тебе образило…
Дівчина похитала головою:
— Ні, ти що! Це було приємно… Просто я…
— Що?
— Я досі не можу повірити, що ти… Що ми… Чому я, Максе? — Дівчина опустила голову й стиснула краєчок простирадла у руках. — Чому зараз? Ми навіть ніколи нормально не говорили…
— Я не знаю, Ліз, — хлопець знизав плечима. — Не можу пояснити. Я не хотів впускати нікого в свій світ. Але тоді, коли побачив тебе у морі… Ти була наче дівчина з іншого світу… Можеш не вірити, але ти мене зачепила…
Ліза нервово розсміялася.
— То точно! Зовсім божевільна!
Макс усміхнувся:
— Хіба трохи… А коли той маніяк стріляв у тебе, я зрозумів, що не хочу втратити тебе. Може, це й звучить по-дурному… Але, Ліз, я хочу, щоб ти була в моєму житті. Тому не зникай, чуєш?
— І тебе не хвилює, що я… Ну… Жирна? — Ліза виплюнула останнє слово.