Аутсайдери: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ні, не піде. Спочатку ви покажіть.

Можливо, правильніше було просто жбурнути їм кейс, скочити в машину та рвонути геть… але він так не вчинить. Врешті-решт, йому ж пообіцяли заплатити за роботу? То треба грати до кінця. До того ж у кейсі, напевне, набагато більша сума — ніхто не буде настільки все ускладнювати заради копійок — і він не бачив сенсу ось так просто відмовлятися від грошей. Його страждання мають бути оплачені.

Обличчя суб’єкта у куртці Даромир усе ще не бачив, проте відчував на собі його нетерплячий погляд. Нарешті той витяг із кишені товстого білого конверта.

— Тут те, що ти заробив, — сказав він. — Тепер неси наше.

Не зводячи з нього погляду, Даромир нахилився, витяг лівою рукою з машини кейс і неквапно попрямував до BMW. Чоловік також рушив у його напрямку. Вони зупинилися на відстані двох кроків, пильно дивлячись в очі один одному. Лице бандита не виявляло жодних емоцій, окрім самовпевненого спокою.

Даромир підняв кейс, суб’єкт підняв конверта. Вони обережно обмінялися й задкуючи рушили до своїх машин.

— Не поспішай їхати, поки ми не перевіримо, що всередині, — промовив чоловік у шкірянці, продовжуючи віддалятися.

— Будь ласка, — відповів Даромир. Він майже дістався до свого «Опеля». — Я не з тих, хто риється в чужих речах, моя справа була доставити. Після того, як перевірите, я можу їхати?

— Можеш, — усміхнувся той. — Тебе звільняють з посади.

Чоловік у куртці поклав кейс на капот машини, клацнув замками і відкрив його. Даромир зі свого місця побачив, що той ущерть заповнений пачками купюр. Здається, американські президенти.

— Усе нормально? — запитав він, обходячи дверцята.

— Так. Усе нормально. Ти вільний.

— Було приємно мати з вами справу, хлопці.

Даромир сів за кермо, і в цей момент в очі вдарило яскраве світло фар, на мить засліпивши його. Усе-таки це пастка, блискавично промайнуло в голові, проте він очікував чогось подібного. Інстинкт самозбереження штовхнув його вбік, геть із кабіни, і наступної миті куля зі свистом пробила лобове скло і влучила в сидіння, де щойно була його голова. Наступна продірявила залізо дверей.

Бісові покидьки. Ви самі цього захотіли.

Падаючи, Даромир устиг вихопити пістолет і перекинути його у ліву руку. Через секунду він гепнувся на землю плечем. Відчинені дверцята затуляли очі від фар, тому він чудово бачив ноги чоловіка в шкіряній куртці, і знав, що робити. Він вистрелив, нога бандита миттєво підвернулася під неприродним кутом, і той, виючи, завалився на бік. Даромир побачив його обличчя; якусь мізерну мить вони дивилися один на одного, а потім він іще раз натиснув на гачок. Бандита відкинуло геть, неначе ляльку.

— Ах ти ж б!..

Дверцята BMW відчинилися. Глянувши над землею, Даромир побачив ногу водія, що ступила з машини на ковдру хвої. Він поспіхом викотився з «Опеля» і прудко поповз навколо нього, відчуваючи несамовиту лють. Невже вони гадали, що зможуть пристрелити його, як шолудивого пса? То він їх неприємно здивує.

Гримнуло кілька пострілів, і заднє скло вилетіло геть, обсипавши його дощем гострих осколків. Водій стріляв навмання. Вочевидь, вони не чекали такого несподіваного опору. Що ж, давай, наволоч, побачимо, скільки набоїв лишається у твоєму магазині.

Даромир відкрутив глушник, потім підняв руку й стрельнув над машиною — відповіддю були ще три кулі, що просвистіли над головою і зрикошетили десь позаду від стовбурів дерев. Потім почулося очікуване клацання порожньої обойми.

Він вийшов із-за машини й рушив до BMW, навівши ствол точнісінько у груди водія, який намагався гарячково перезарядити свою зброю. Швидкість підвела — схоже, бракувало досвіду.

— Привіт, паскудо, — сказав Даромир. — Можеш не поспішати.

Зціпивши зуби, він натиснув на спусковий гачок. Потім ще… і ще раз. Водія відкинуло від машини, він захитався й позадкував, круглими очима дивлячись на дірки у власному тулубі. Остання куля примусила його закружляти дзиґою й упасти долілиць. Для впевненості Даромир вистріляв решту патронів, дивлячись, як сіпається тіло.

— Артуре, сучий сину, — прошепотів він, коли луна від пострілів змовкла. — Ти мене звільняєш? Ні… Засунь своє звільнення собі в дупу. Обійдуся без ваших послуг і сам сплачу собі гонорар. Здачі не треба.

Даромир жбурнув конверта геть, і зелені папірці закружляли навколо, вкриваючи землю й нерухомі тіла. Він підібрав кейс і закинув його у BMW, потім нахилився й підхопив пістолет водія — парабелум. Це йому ще може згодитися. Свій він обтер хустинкою з кишені й закинув подалі в кущі.

— Доведеться взяти вашу машину, — мовив він до мертвого водія. — Моя втратила презентабельний вигляд.

Ключі стирчали в замку запалювання. Даромир завів двигуна і зрушив із місця. Об’їхавши «Опеля», він виїхав на шосе, на зустрічну смугу, яка бігла геть від міста. Куди тепер? Не має значення. Якнайдалі звідси. Туди, де минуле зникне, як жахливий сон.

Він надто довго цього чекав.

9

Ранок привітався до них променями поки що лагідного травневого сонця, яке за кілька днів збиралося перетворитися на червневе і влаштувати навкруги справжню спеку. Максим завовтузився у ліжку, ховаючись від них, потім усе ж таки здався й розплющив очі. З кухні долинали грюкіт посуду і запах смаженої картоплі. Це примусило його миттєво скочити з ліжка й вибігти з кімнати.