Хойті-Тойті: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Без пригод доплив я до Лукунги, де побачив велику факторію, судячи з прапора — бельгійську. Рано-вранці я вийшов з лісу і попрямував до будинку, киваючи головою. Проте цей маневр мені не допоміг. Два величезні доги, люто гавкаючи, кинулись на мене. З будинку вийшов чоловік у білому костюмі, побачив мене і швидко кинувся назад. Кілька негрів з криками пробігли по двору і теж зникли в будинку. Потім… потім я почув два рушничні постріли. Я не дожидав третього і змушений був повернутись до лісу.

Якось уночі я йшов рідким похмурим лісом. Таких лісів чимало в Центральній Африці: темна зелень, болотистий грунт під ногами, чорні стовбури дерев. Недавно пройшов великий дощ, а ніч була як для екватора досить прохолодна, вітряна. Незважаючи на товсту шкіру, я, як і інші слони, досить чутливий до вологи. В дощ і сиру погоду я не стою на місці, а рухаюся, щоб зігрітись.

Я йшов спокійною ходою вже кілька годин, як раптом побачив перед собою розпалене багаття. Місце було досить дике. Тут не зустрічались навіть села чорношкірих. Хто міг запалити багаття? Я пішов швидше. Ліс закінчився, почалася савана з невисокою травою. Мабуть, тут не так давно була лісова пожежа і трава ще не встигла вирости. За півкілометра від лісу виднілося старе діряве шатро. Поруч горіло багаття, біля якого сиділи два чоловіки, очевидно, європейці. Один з них щось помішував у казанку, що висів над вогнем. Третій — видно, тубілець, напівголий красень — стояв, мов бронзова статуя, недалеко від багаття.

Я поволі підходив до багаття, не спускаючи очей з людей. Коли вони мене побачили, я опустився на коліна так, як це роблять дресировані слони, підставляючи спини для поклажі. Невисокий чоловік у пробковому шоломі раптом схопився за рушницю з виразним наміром стріляти. Але тубілець у ту ж мить закричав каліченою англійською мовою:

— Не треба! Це хороший, це домашній слон! — і побіг до мене назустріч.

— Відійди! Інакше я продірявлю твоє тіло! Ей ти, як тебе звуть? — закричав білий, прицілюючись.

— Мпепо, — відповів тубілець, але не відійшов од мене, а підбіг ще ближче, немов збираючись своїм тілом захистити мене від пострілу.

— Бачиш, бана,[3] ручний! — казав він, погладжуючи мій хобот.

— Геть, мавпо! — горлав чоловік з рушницею. — Стріляю! Раз, два…

— Почекай, Бакала, — втрутився другий білий, високий і худий. — Мпепо має рацію. Бивнів у нас вистачить, а доставити їх хоч би тільки до Матаді буде не легко і не дешево. Цей слон, видно, ручний. Чий він і чому вештається вночі, про це ми не будемо питати. Він нам може стати у пригоді. Слон піднімає тонну, хоч з таким вантажем він далеко не зайде. Ну, скажімо, півтонни. Коротше кажучи, один слон може замінити нам тридцять-сорок носіїв. Розумієш? І він нам нічогісінько не коштуватиме. А коли прийде час і слон нам уже не буде потрібен, ми вб’ємо його і додамо його чудові бивні до нашої колекції. Ясно?

Той, кого називали Бакала, слухав нетерпляче і кілька разів поривався стріляти. Але коли співрозмовник підрахував, як дорого обійдуться їм носії, яких може замінити слон, то Бакала погодився з цими доводами і опустив рушницю.

— Ей ти, як тебе звуть? — звернувся він до тубільця.

— М… пепо, — відповів той. Згодом я пересвідчився, що Бакала щоразу звертався до тубільця: “Ей ти, як тебе звуть”, а той незмінно відповідав з маленькою паузою на букві “М”, начебто йому самому трудно було вимовити своє ім’я: “М… пепо”.

- Іди сюди, веди слона.

Мпепо жестом запрошував мене підійти ближче до багаття. Я охоче скорився.

— Як же ми його назвемо? Га? Труент[4] — найбільш підходяще для нього ім’я, як ти гадаєш, Кокс?

Я подивився на Кокса. Він увесь був якийсь сизий. Особливо мене вразив його ніс, немовби щойно витягнутий з лілової фарби. На сизому тілі була сиза сорочка, розстебнута на грудях, з засуканими вище ліктя, рукавами. Кокс говорив хрипким і, як мені здалося, теж сизим голосом, шепелявлячи і гаркавлячи. Цей глухий голос начебто вицвів так, як і його сорочка.

— Ну що ж, — погодився він. — Хай буде Труент.

Біля багаття заворушилося лахміття, і з-під нього почувся чийсь дуже кволий, але густий бас:

— Що трапилося?

— Ти ще живий? А ми думали, що вже помер, — спокійно сказав Бакала, звертаючись до лахміття.

Лахміття дужче заворушилося, і з-під нього несподівано показалась велика рука. Рука скинула лахміття. Великий, добре збудований чоловік підвівся й сів, підпираючись руками й похитуючись. Його обличчя було дуже бліде, руда борода скуйовджена. Видно було, що білий чоловік з білим, як сніг, обличчям — хворий. Тьмяні очі подивились на мене. Хворий посміхнувся й сказав:

— До трьох бродяг приєднався четвертий. Біла шкіра — чорна душа. Чорна шкіра — біла душа. Один чесний, і той бакуба! — Хворий безсило впав навзнак.

— Марить, — сказав Бакала.

— Щось його марення образливе, — озвався Кокс. — Загадує загадки. Один чесний, та й той бакуба. Ти розумієш, що це означає? Адже наш Мпепо з племені бакуба. В цьому ти можеш пересвідчитись, подивившись на його зуби: у нього, за звичаєм бакуба, вибиті верхні різці. Виходить, що тільки один він чесний, а ми шахраї.

- І сам Броун у тому числі. В нього шкіра біліша, ніж у нас; виходить, і душа чорніша, коли вже на те пішло. Броун, ти теж шахрай?

Та Броун не відповідав.

— Знову знепритомнів.

— Тим краще. І буде ще краще, якщо він зовсім не отямиться. З нього тепер мало користі, а він зв’язує нам руки.

— Одужає — він буде вартий нас двох.

[3] Бана — пан.

[4] Tруент — бродяга, гультяй.