Ураган: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Розкажи про себе. Чому тебе переслідували, чом ти благав про допомогу? Чому звертався не до таких, я сам, а до чогось далекого, абстрактного, що міститься дес у космосі? Може, ти звертався до нас? Але звідки ти ді знався про нас? — допитувався Маас.

— І чому наша посадка мала б негативні наслідки? — запитав його товариш.

— Мабуть, саме з цього я почну розповідь, — кивнув головою. — Але, розповідаючи про себе, я висвітлюватим події з суб’єктивної точки зору. Адже об’єктивності у розповідях окремих людей взагалі.не існує… Так от, я — вчений. Вивчав людський мозок, складав карти мозку, визначав, у яких його місцях локалізуються ті чи інші центри. Зрозуміло, для цього я мав провести безліч дослідів на живому мозку. Я вивчав також відмінність людського мозку від мозку тварин, намагався простежити, чи й справді відбувається безпосередня передача інформації — тобто без допомоги органів чуття. У зв’язку з цим я вивчав випромінення мозку. Два типи характерних для нього випромінень я назвав С і У, тобто “супер” і “унтер”. Виявилося, що С-випроміпепня притаманне людському мозку і не спостерігається у тварин. З’ясувалася така подробиця: С-випромінення переважає у одних осіб і є підпорядкованим у інших. У кого переважає У-випромінення, ті завжди мають вади психіки, оскільки воно здебільшого властиве мозку тварини. Це яскраво було видно на прикладі дебілів, ідіотів та інших калік з органічними ураженнями тканин мозку. Мені пощастило побудувати прилад для реєстрації випромінень. Прилад цей можна використати для діагностики й лікування, а також для раціонального розподілення осіб за фахом. Зрозуміло, що наслідки випробувань не завжди треба було розголошувати…

— Чому? — поцікавився Маас.

— Людина здебільшого не хоче знати всю правду про себе. Намагається вдавати, ніби вона краща, ніж є насправді. Багато хто жахнувся б, якби дізнався, що, наприклад, мати дітей йому не варто, що службове становище, яке він посідає, не відповідає його здібностям, що на нього чекає розтління і маразм. Тепер вп розумієте, що тисячам людей, які користуються життєвими і суспільними благами в розбіжності із балансом між С і У-випроміненнями, було б дуже вигідно позбутися мене. Але в цей час у моїй країні виникла пова політична партія. Вона вирішила зруйнувати застарілі форми правління і побудувати таке суспільство, де всі блага розподілялися б у суворій відповідності з силою та здібностями кожної нації. Апологетам і керівним діячам цієї партії дуже прислужився мій апарат-реєстратор, так само, як і мої спостереження: всі свої теорії вони могли обґрунтувати науковими даними.

— І суспільство згодне було з вами? — запитав космонавт, що сидів поруч Мааса.

— Згодні були не всі. Довелося витримати запеклу боротьбу. Минуло кілька років, поки нова партія перемогла у моїй і ще в кількох країнах. Але в інших державах згуртовувалися сили, які протидіяли моїй країні. Всіх нас, що домагалися справедливості й порядку, почали звинувачувати в найтяжчих злочинах. Навіть мої досліди по випроміненню вони оголосили злочинними. Тоді почалася війна…

— Невже війна — найкращий спосіб вирішити суперечку? — здивувався Маас.

— Звичайно, ні. Однак мені війна розширила поле дослідів. На жаль, ми програли цю війну, нашу партію навіть у рідній країні оголосили поза законом. Проте основу свого вчення ми зберегли. Порядок, якого ми прагнули, — панування сильного, — існує в самій природі. Кожній, людині властиве намагання керувати іншими, панувати. Я науково довів це, і тому мої вороги стараються будь-що знищити мене, щоб наслідки моїх робіт не дістали розголосу. Якби я попав їм до рук, вони за всяку ціну намагалися б примусити мене відмовитись од своїх робіт, визнати їх помилковими.

— Як це зрозуміти — “за всяку ціну?” — знову спитав сусід Мааса.

Його руки, тембр голосу чомусь почали дратувати мене.

— “За всяку ціну” — це коли не спиняються ні перед чим, аби досягти жаданого наслідку. Застосовують психологічний тиск, голод, спрагу, хімічні препарати, тортури.

— Неймовірно! — вигукнув Маас, наче якась нервова жіночка. — Невже ви не позбулися ще таких прадавніх і жорстоких методів?

— Ви не уявляєте, скільки для того є засобів на нашій злощасній планеті. Вас би все одно не лишили у спокої; одна держава намагалася б використати вас у боротьбі із своїми сусідами, одна партія пробувала б нацькувати проти іншої. Так тривало б доти, доки б ви не втратили орієнтацію або не відмовилися від своїх принципів. Насамперед вас би спробували підбурити проти мене і моїх однодумців, оскільки пас зараз меншість і ми слабіші.

— Ми не допомагаємо сильним у боротьбі проти слабих, — твердо мовив Маас.

— А слабим — проти сильних? — запитав я. — Нам ви допоможете?

— Ні. Ми не допомагаємо в боротьбі меншості проти більшості.

— Дуже зручна позиція, — проказав я тоном, в якому вчувалося невдоволення. — Кому ж тоді ви допомагаєте?

— Прогресові.

— Але ж проґрес може йти різними шляхами і в різних напрямках.

— Зрештою напрямок у нього один.

Боже мій, знову це кляте слово “зрештою”, яке так полюбляв Генріх!

— Тоді зберіть докупи справжніх служителів прогресу — найвизначніших учених, філософів, дослідників — і допоможіть їм стати на чолі людства.

— Ти знаєш їхні імена? — спитав Маас. — Ти готовий їх назвати?

— Знаю. Готовий.

Вираз його обличчя змінився, і я зрозумів, що потрапив знову до ями-пастки. Маас докірливо хитнув головою:

— Але ж тоді ми й справді припустимося тієї помилки, проти якої ти застерігав нас: опинимось у вирі боротьби.

Я помилився щодо нього з самого початку. Він був набагато хитріший, ніж здавалося. Мене підвели його очі. Чого я повірив їм? Хіба у своєму житті я не набачився яких завгодно довірливо-наївних очей, котрі потім виявлялися зовсім іншими.

І все ж я спробував довести своє:

— Ви повинні допомогти благородній справі, розвиткові прогресу.