Марсові онуки: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Романе, зброю! — наказав Богатирьов. — Олексо, готуй автоматичну метеостанцію. З її монтажу почнемо. Пулька! За мною! Підемо за населенням ковчега.

Туман огортав тепер ракету лише трохи вище посадочних лап.

Богатирьов, Олекса і Добров зайшли до радіорубки, яка тимчасово перетворювалася на повітряний шлюз.

Разом з ними було і населення звіринця, всі, крім котів. Собака неголосно боязко повискував.

Білих мишей Ілля Юрійович тримав на долоні. Ящірка забилася під пульт. Голуб сидів на Олексиному плечі.

Двері в кабіну щільно зачинили. Добров діловито відгвинчував баранці люка, що вів на Венеру.

Дослідники, одягнені в скафандри з шоломами, нагадували водолазів.

Повітря Венери, щільніше, ніж у кабіні, зі свистом вривалося зовні в щілину трохи відчиненого люка.

Собака перший почув свист і нашорошив вуха.

Олекса і Ілля Юрійович перезирнулися.

Добров стежив за вараном. Ящірка важко дихала, ніби після швидкого бігу.

На лайці шерсть дибилася, і собака тулився до Олексиних ніг. Голуб замахав крильми, та лишився на Олексиному плечі.

Миші витягнули лапки і нерухомо лежали на величезній долоні Іллі Юрійовича… Люк ще повністю не відчинився, а вони вже сконали.

Пулька лягла на підлогу. Боки її запали.

Люк відчинився. Внизу виднілося чорне каміння, гостре й вологе.

Олекса взяв собаку на руки. Добров забрав дві гранатних рушниці й автомат. У Іллі Юрійовича був інший вантаж…

Він почав спускатися перший, відшукуючи ногою щаблі алюмінієвої драбини.

Було видно, як він торкнувся каміння, став на вологий грунт і важко опустився на коліна.

Олекса і Добров переглянулися, як люди, що розуміли один одного.

Російський учений Богатирьов став на коліна на чужій космічній землі, немовби хотів засвідчити повагу до невідомої природи і схвильованість людини, що прийшла сюди.

Та Богатирьов не просто став на коліна, він ще й нахилився, наче віддав земний уклін… Але він не торкався чолом землі, а старанно спушував її лопаткою, розгортав руками.

Добров, що спустився за ним слідом, стояв, як на варті, з однією гранатною рушницею в руках, з другою рушницею за плечима і з автоматом на шиї. Він вартував Богатирьова.

Ілля Юрійович саджав на іншій планеті земні рослини.

Олекса, що стрибнув з останніх щаблів драбини, поклав важко дихаючого собаку й почав копати лопатою ямки.

Перші посланці Землі посадили на Венері чотири рослини: тополю, кипарис, кактус і бамбук, і чотири зернятка: пшениці, кукурудзи, винограду і рису…

Ілля Юрійович піднявся з колін, виростався на весь свій величезний зріст, однією рукою обняв за плечі Олексу, другою — Доброва.

— Ну ось! Здрастуй, Земле-друга! Приймай шукачів! — сказав він. Собака встав, обнюхуючи грунт, зробив кілька кроків і тицьнувся носом у ногу Богатирьова.

— Але ж дихає, дихає! Жива наша Пулька! — сказав Богатирьов, поплескав собаку по загривку й подивився вгору.

Туман злетів кудлатою хмарою, оголивши гостроверху ракету й вершини папоротей.

Майже невидимі в летючій імлі, над лісом ширяли крилаті істоти.