Побіда Хмельницького під Збаражем і Зборовом: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

У короля крапали по щоках сльози. Всї поляки ущухли, заспокоїлись і знов взялись за лопати та заступи.

Стало розвиднюватись. Король поставив військо на битву. Зійшло сонце. Татари вдарили на те місце, де не було окопів. Хмельницький роздїлив козаків на дві частки: одна вдарила на короля, а друга на місто. Король казав оповістити козакам, що він одбирає гетьманство од Хмельницького, а хто принесе йому Хмельницького голову, тому він заплатить десять тисяч талярів. Козаки само-по-собі глузували з того оповістіння. Міщани задзвонили в дзвони, закидали рови хворостом та хмизом і показали козакам дорогу до міста; козаки взяли церкву, що стояла з краю в містї, встягли на неї гармати і звідтіль смалили в польський стан. А тим часом Хмельницький кинув ся на окопи. Вже на окопах стояла козацька корогва. Як хвиля води, козаки шубовснули в польський стан.

»Ради Бога, спасайте мене й Польщу!«-кричав король до поляків. Непритомні поляки пани стовпились з корогвами навкруги короля, щоб його захистити, щоб часом козаки не взяли його в полон у неволю. Козаки розбили королївську варту і доскочили до самого короля.

»3года!«- крикнув Хмельницький до козаків і казав спинитись і перестати битись з поляками. Битва стихла і спинилась… Козаки одступили од короля. Хмельницькому не бажалось і не хотїлось, щоб христіянськии король пішов у неволю в Крим до бусурманів. Хан кримський нахваляв ся, що візьме живцем короля в полон, і само-по-собі, й не помилував би його. Козаки одступили від польського стану.

Після того до польського стану приїхав татарин і привіз королеві один лист од хана, а другий од Хмельницького. І хан і Хмельницький писали до короля, що вони хочуть почати з поляками переговори про умову на згоду. Король згодився на це. Опівднї виїхав з козацького стану трубач і засюрмив тричі, подаючи звістку, що там уже ждуть польських посланцїв для розмови. Король послав послів, і переднїще за все говорили з татарськими послами. Татари жадали, щоб поляки заплатили їм ще давно залеглу данину двісті тисяч золотих, а потім, щоб згодились платити їм що-року девять - десять тисяч золотих, і щоб король вернув і давні вольности козакам.

Хмельницький написав знов свої постанови для згоди та мира і післав з ними двох полковників. Полковники прийшли в пишний королів намет і поклали перед ногами короля лист Хмельницького. Хмельницький домагав ся повної»амнестії«цеб-то, щоб простили козаків за повстання, нїкого не потягли на будлї яку кару та одповідальність, щоб козакам вернули їх давні вольности, щоб реєстрового війська було сорок тисяч, і щоб король оддїлив для козаків границю, куди польське військо навіть не мало-б права вступати; щоб на Українї не було унії, жидів і католицьких ченцїв єзуїтів, щоб київський митрополит мав однакове право з варшавським і сидїв у варшавськім сеймі поруч з ним, щоб у Київі, окрім шкіл українських, не могло бути ніяких инших польських, щоб на Українї воєводами, старостами й иншими урядниками були тілько значні родовиті українцї а не поляки, і щоб Чигиринське староство було записано по вік на дохід гетьманської козацької булави, як засад на гетьманське прожиття.

Прочитавши ті постанови, поляки почали аж принькати приском від злости, що козаки, польські піддані, хочуть з ними годитись, мов незалежні од Польщі, самостійні. Але нїде було дітись: їм хотілось мерщій вернутись до-дому, до господи. Король згодив ся на ті постанови, умови, й цей мир через те й зовецьця зборівським миром. Королївська і панська ласка була не велика: козаки одвоювали собі од поляків ті давні свої вольности, що вони мали ще з давних-давен. Хмельницький присягнув на вірність і підданство королеві і, впавши на одно колїно перед королем, поцїлував його в руку: очевидячки тодї ще в його не було думки одривати Україну од Польщі.

11. Побідний в'їзд Хмельницького у Київ.

Другого дня поляки і козаки розійшли ся: король з військом пішов до Львова, Хмельницький і хан пішли до Збаража. Так скінчила ся війна під Зборовом. Багато було пролито української і польської крови, а Хмельницький мало придбав добра для України. А був саме добрий час для козаків і для України, та Хмельницький не дійшов до самого кінця. Він добре провчив польських панів, але пожалкував польського короля, того короля, котрий уже був одняв од його гетьманство і поклав цїну за його голову, оцінувавши її недорого; того короля, що встоював за польських панів і за Польщу, а не за козаків, за український народ і за православну віру. То був добрий, щасливий час для України, який рідко трапляв ся для неї, побитої лихою долею та злиднями. Хмельницький міг взяти в полон та неволю короля, котрий був уже в козацьких руках, він міг зовсїм одбитись від Польщі, одірвати Україну од неї і зробити її незалежною й самостійною. Та Хмельницький не хотїв іти так далеко. Він присягав і кланяв ся тому, кого переміг і побідив тодї, як йому поклонились до землї побиті вороги України. І Хмельницький знов поклав Україну в домовину на довгий час, звідкіль вона була вигулькнула на світ Божий під Збаражем та під Зборовом. Хмельницькому на віщось був потрібний король, хоч він уже обходив ся без його, а той король для України був так потрібний, як торішнїй снїг. Богдан тодї ще не мав на думцї одриватй Україну та Білу-Русь од Польщі.

Вернувшись під Збараж, Хмельницький оповістив голодним полякам про Зборівський мир. Як би вони посидїли ще три днї, то булиб повмирали од голоду. Їх випустили з окопів. Блїді, замлїлі, худі, змарнїлі, аж страшні, повиходили поляки, буцїм живі мерцї, з своїх нор. Зони йшли і валились од вітру, один вів другого попід руку. В кого був кінь, той держав ся за кінський хвіст. Всї радісно кинулись на хлїб та чисту воду… Хмельницькій дав їм королївський лист, щоб вони заплатили своїми грішми татарам сто тисяч талярів. Палкий та непоміркований Вишневецький почав змагатись, кричати, лаятись, та сваритись, але мусїв витягти гроші з кишенї й оддати татарам. Татари пішли в Крим, набравши вволю польського добра.

Хмельницький з великою славою вернув ся на Україну. В кождім містечку, де він ішов, дзвонили в дзвони, люди виходили йому на зустріч з хлїбом, сіллю та образами. Незабаром потім Хмельницький вїхав пишно в Київ. Лежачи ниць перед образом в Київі, Хмельницький заливав ся сльозами:

»Радїйте, брати!«- промовляв Хмельницький, -»українська сила переважила й перемогла польську. Тепер цїлий світ знатиме, що то козаки!«

»Та не буде краще, та не буде лучче, як у нас на Вкраїнї; бо не має жида, бо не має ляха, не буде ізміни«, - виспівував тодї нарід думи про Богдана по усюдах. 1 то був справдї лїпший рік для України, рік визволїння народа від панщини, від ляхів, від жидів.

З Київа Богдан поїхав до дому, до Чигирина і почав жити дуже пишно. Він тодї мав стілько добра і гроший, скілько буває в царів та королів. Чигиринський полк і три тисячі нанятих татар завжди стояли сторожею на варті коло його двору…

1. Патериця з кінським довгим волосом зверху.