— Еге, еге, — закивала головою мала Баба Яга. — Збирали гриби й заблукали.
Вона завела дітей до хатки, посадовила за стіл, налила їм кави ще й дала по шматку святкового пирога. А вже потім спитала, як їх звати.
Хлопчика звали Томас, дівчинку — Вроні. Вони були брат і сестра. У їхніх батьків є заїзд і чималий шинок «Золотий бик» недалечко від міського фонтана.
— Знаю, знаю, — кивнула головою мала Баба Яга.
— А ти? — поцікавився хлопчик і сьорбнув кави. — Ти хто?
— А от відгадай! — захихотіла мала Баба Яга.
— Як же я відгадаю? Ти скажи!
— Я — Баба Яга, а це — моя хатка.
— Ой! — злякано скрикнула дівчинка. — Ти справді Баба Яга? І ворожити вмієш?
— Не бійся! — заспокоїв ворон. — Вона добра Баба Яга і нічого поганого вам не зробить.
— Авжеж, не зроблю, — сказала й мала Баба Яга.
Вона налила їм ще кави й спитала:
— Вичаклувати вам щось?
— Схаменися! — зупинив її Абраксас. — Хіба ти забула, що сьогодні п’ятниця?
Однак мала Баба Яга вагалася недовго.
— Ми просто зачинимо віконниці, і ніхто нічого й не помітить, — лукаво мовила вона.
Та так і зробила. Позачиняла віконниці й навіть на штаби взяла, а тоді заходилась чаклувати. Спершу вичаклувала на столі в кухні морську свинку і хом’ячка, потім черепаху. Хом’ячок і свинка поставали на задні лапки й пішли танцювати. Черепаха танцювати не схотіла.
— Танцюй, танцюй! — нагримала на неї мала Баба Яга. — Не лінуйся!
Хоч-не-хоч, а довелося танцювати й черепасі.
— Ух ти! — захоплено вигукували діти, — Як у тебе здорово виходить!
— Це тільки початок, — сказала мала Баба Яга і звеліла морській свинці, хом’якові й черепасі щезнути.
Вона вичаклувала для дітей ще багато дечого веселого і втішного. Грубка співала пісеньку, в кавнику виріс букет квітів, ложки та ополоники на стінній поличці виступали, як у ляльковому театрі. Діти надивуватися не могли.
— Ану ще! — одно просили вони.
Мала Баба Яга чаклувала цілих дві години, викликаючи диво за дивом. Нарешті вона сказала:
— Ну, годі! Вам треба йти додому!
— Вже й іти?
— Авжеж, пора… Ви ж хочете бути дома ще завидна, правда?
Аж тепер діти помітили, як уже пізно. Кожне кинулось до свого кошика.